Історія місцевості

Долину річки Жовтої з її притоками, зарослими очеретом, вербами за старих часів називали урочищем Жовті Води. Свою назву і річка, і долина отримали від запорізьких козаків через колір річкової води, яка у декількох місцях омивала виходи залізної руди, і яскраво-жовта фарба - продукт окислювання залізних руд - потрапляла в ріку. До неї виходили численні балки та байраки з непрохідними гаями. З усіх боків Жовті Води оточував безлюдний степ, покритий буйними травами. Ці місця належали до, так званого, Дикого поля.

Урочище Жовті Води перебувало на перехресті Чорного шляху й дороги на Запоріжжя - Микитинського шляху, тому воно виявилося ніби між двох вогнів. З північно-заходу сюди часто приходили війська польських магнатів для лову селян-втікачів. З півдня нападали татари, що називали ці місця Сари су - жовта вода.

У 1648 році 16 травня в районі урочища Князівські Байраки під Жовтими Водами відбулася битва з польськими військами, яка закінчилася повним розгромом ворога. Це була перша перемога українського народу у Визвольній війні 1648-1654 років. З боку України в битві брало участь близько 20 тис. воїнів, якими командував гетьман Богдан Хмельницький.

Перші поселенці біля річки Жовтої з'явилися в середині 17 століття. За документами 1680 року тут був розташований запорізький хутір (пізніше - село Жовте). В 1740 році виникло ще декілька зимівників. Через 20 років у них проживало більше 200 чоловік, які займалися хліборобством і скотарством.

Сама назва урочища дала назву першому рудникові Жовта Річка, який був розташований у цих місцях, а нині - це місто Жовті Води, де й розташоване центральне управління комбінату.

Історія освоєння жовторічанського родовища

Укладач першої геологічної карти Криворізького басейну гірничий інженер Канткевич в "Гірничому журналі" №3 за 1880 рік указав на наявність виходів багатих залізних руд у басейні ріки Жовта. Червоний залізняк із вмістом заліза від 58 до 68% залягав тут близько від поверхні землі.

Як сказано в книзі-довіднику "Єкатерининська залізниця" за 1903 рік, у розділі "Весело-Іванівський рудник", "в 1895 році рудопромисловець Львов разом з інженером шляхів сполучення Боруцьким орендував у селян Весело-Іванівки 870 десятин землі строком на 24 роки для розвідки й видобутку руди з оплатою по півкопійки від пуда з гарантією щорічної сплати не менше двох тисяч карбованців і почав будівництво відкритого рудника "Львівський кар'єр" на основному покладі".

Промислова експлуатація рудника в значних обсягах була розпочата 6 травня 1901 року після закінчення будівництва залізничної вітки від селища Жовта Ріка до станції Жовті Води (довжиною 9,86 версти) на кошти франко-бельгійського гірничопромислового товариства "Жовта Ріка" з основним капіталом в 6 млн. франків.

Крім Весело-Іванівського, було ще чотири кар'єри з невеликими запасами й обсягами видобутку: Криворізького товариства, "Риндик і Ко", Брянського товариства, "Копилова й Калоті", що проіснували недовго.

На початку 20-го століття видобуток залізної руди на руднику був доведений до 24 млн. пудів, що становило 4,4% від усього видобутку в Росії.

У 1924 році всі кар'єри були об'єднані в одне підприємство - рудник "Жовта Ріка". Відповідно до перспективного плану розвитку рудника в 1929 році був закладений ствол шахти "Капітальна", а в 1934 році вона видала перші тонни залізної руди. Це була одна із кращих шахт не тільки Криворіжжя, але й усього Радянського Союзу.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни, завдяки ентузіазму робітників і допомозі держави в короткий строк була введена в експлуатацію шахта "Капітальна", відновлені станція Жовта Ріка й залізнична гілка до станції Жовті Води. Уже в 1944 році рудоуправління відправило на металургійні заводи країни 173,3 тис. тонн залізної руди.

Видобуток руди в 1950 році зріс до 586,6 тис. тонн, що склало 88% від рівня 1940 року.

В 1945 році були вперше виявлені ознаки оруднення уранових руд на Первомайському та Жовторічанському родовищах. Видобуток уранових руд був розпочатий у 1946-1948 рр., а в 1951 році уранова руда була вже добута із проходки на шахті "Капітальна".

Історія комбінату

1951

24 липня постановою Ради Міністрів СРСР на базі рудників ім. Першого Травня й Жовта Ріка тресту "Ленінруда" Міністерства чорної металургії й деяких інших підприємств створюється Комбінат №9, він же п/с 28, а пізніше - Східний гірничо-збагачувальний комбінат.

1 серпня на підставі постанови Ради Міністрів СРСР від 24.07.51 було створено Східний гірничо-збагачувальний комбінат. До складу комбінату входило 2 рудоуправління: Рудоуправління №1 (м. Кривий Ріг р-н Першого Травня) та Рудоуправління №2 (с. Жовта Ріка).

Першим начальником комбінату №9 (на той час ця посада так називалася) наказом від 10.08.51 №53 начальника 2-го Головного управління при Раді Міністрів СРСР Антропова П.Я. був призначений Бондаренко Михайло Нестерович, цим же наказом головним інженером комбінату був призначений Якушенков Борис Іванович.

Начальником Рудоуправління №1 наказом від 10.08.51 №52 начальника 2-го Головного управління при Раді Міністрів СРСР був призначений Бур'ян Олександр Степанович, а начальником Рудоуправління №2 цим же наказом призначений Алесенко Володимир Григорович.

31 серпня була завершена розвідка з підрахунком запасів Першотравневого й Жовторічанського родовищ, які були передані 2-му Головному управлінню при Раді Міністрів СРСР.

Початок будівництва шахт: "Об'єднана" і "Північна" (РУ-1); "Нова" і "Вільхівська" (РУ-2).

1955

Введено в експлуатацію ремонтно-механічний завод (РМЗ). 25 жовтня наказом №793 Міністра середнього машинобудування схвалене рішення про будівництво гідрометалургійного цеху.

1956

Шахта "Нова" видала першу руду.

1957

Шахти "Вільхівська" і "Північна" видали першу руду.

1958

Споруджено поверхневий комплекс шахти "Нова Глибока" з баштовим копром. Створена ЦНДЛ на базі ЦЗЛ ГМЗ. Створено Центральну лабораторію КВПіА Грудень - побудовано і здано в експлуатацію ГМЗ.

1959

19 січня отримано перший кілограм урану у вигляді U₃O₈

1960

Створено Центральну наукову-дослідницьку лабораторію автоматики (ЦНДЛА).

1961

Початок робіт на Девладовському родовищі.

1965

У липні отримано перший уран на ділянці підземного вилуговування "Девладове".

1966

У липні за досягнення високих показників комбінат нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Початок робіт на Братському родовищі.

1967

2 лютого створене рудоуправління №2 на базі Мічурінського родовища.

1969

Розпочався видобуток руди на Мічурінському родовищі.

1970

12 квітня отримано перший уран на ділянці підземного вилуговування "Братське". Початок робіт на Северинському родовищі.

1971

Створено інформаційно-обчислювальний центр (ІОЦ).

1972

Розроблено проект щодо розширення й реконструкції ГМЗ (друга частина проекту була випущена в 1975 році), розпочалася реконструкція ГМЗ. Квітень - створено РУ-3 на базі Ватутінського родовища

1975

Початок роботи на Ватутінському родовищі (добута перша руда). Шахта "Північна" РУ-2 досягла проектної потужності.

1976

18 червня закінчені реконструкція й розширення ГМЗ, потужність заводу збільшена у два рази. Добуто першу руду на шахті №1 рудоуправління №3.

1980

5 травня початок робіт на Михайлівському родовищі.

1981

Початок робіт на Сафонівському родовищі.

1984

Шахта №1 Смолінського рудника вийшла на проектну потужність. Почалося будівництво Новокостянтинівського рудника. 6 лютого пущена перша черга (СК-42) сірчанокислотного заводу.

1987

У листопаді пущена друга черга сірчанокислотного заводу (СК-46), потужність заводу досягла мільйона тонн сірчаної кислоти (найбільший завод у СРСР). У зв'язку із прийняттям програми з конверсії Северинське родовище було переведено в режим мокрої консервації.

1989

Добуто першу руду на Центральному родовищі Інгульської шахти. У зв'язку з конверсією ухвалено рішення про припинення робіт на Новокостянтинівському, Михайлівському і Сафонівському родовищах.

1991

24 вересня постановою Кабінету Міністрів України №227 СхідГЗК підпорядковано Міністерству машинобудування військово-промислового комплексу та конверсії.

1995

Новокостянтинівське родовище передано на баланс СхідГЗК.

1998

У ГКЗ України затверджені запаси Новокостянтинівського родовища. 11 травня постановою №306р Кабінет Міністрів України підпорядкував СхідГЗК Міністерству енергетики.

1999

1 квітня на базі РМЗ і ЦНДЛ створено науково-виробничий комплекс автоматики і машинобудування (НВК АіМ).

2000

9 червня розпорядженням Кабінету Міністрів України №256р затверджений проект будівництва Новокостянтинівського рудника. 2 жовтня наказом №445 Міністр передав СхідГЗК у підпорядкування Мінпаливенерго України.

Найменування комбінату

З 01.08.1951 – підприємство п/с 28 (комбінат №9).

З 04.03.1966 – підприємство Р-6449 (відкрите найменування СхідГЗК).

З 21.04.1989 – СхідГЗК.

З 01.03.1991 – НВО "СхідГЗК"

З 03.11.1993 – ДП "СхідГЗК"

Керівники комбінату:

Бондаренко Михайло Нестерович 1951-1953 роки.

Чирков Борис Миколайович 1953-1958 роки.

Волковой Леонтій Спиридонович 1958-1961 роки.

Мамілов Віктор Авакумович 1961-1968 роки.

Казаков Олексій Трохимович 1968-1976 роки (у зв'язку зі смертю).

Руденко Василь Володимирович 1976-1982 роки.

Хохлов Олег Іванович 1982-1988 роки.

Ганза Микола Олексійович 1988-1994 роки.

Бабак Михайло Іванович 1994-2004 роки.

Перьков Петро Георгійович 2004-2007 роки.

Коваленко Віктор Васильович 2007 рік.

Гребенюк Олександр Вікторович 2007 рік.

Перьков Петро Георгійович 2008 рік.

Сорокін Олександр Геннадійович з 2008 року