Стовбурова (сигналіст) Галина Козакова вже 38 років працює на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК». Жахливий ранок 24 лютого вона зустріла на робочому місці і після нічної зміни вирушила не додому відпочивати, а до місцевого волонтерського осередку – плести маскувальні сітки… Ця справа для Галини Григорівни добре знайома – протягом восьми років, разом із рідними та однодумцями, вона допомагає військовим. Її історія – це одна з тисяч сторінок українського волонтерського руху.
Усе почалося у 2014 році, коли підступний ворог здійснив першу спробу зазіхнути на територіальну цілісність нашої держави. 78 мешканців села Первозванівка (у якому живе Галина Козакова) брали участь в АТО. А небайдужі односельці з перших днів розпочали допомагати землякам. На базі клубу згуртувалося одинадцять активісток, які раніше разом брали участь у художній самодіяльності. Невтомні трудівниці плели маскувальні сітки, в’язали шкарпетки, шили білизну, готували смаколики та відправляли на передову.
«Повернулися наші хлопчики з АТО, а цього року, після 24 лютого, більшість з них знову пішли воювати. Та вони вже знали, до кого можна звертатися за допомогою! - розповідає Галина Григорівна. - Ми намагаємося якнайшвидше відгукнутися на прохання первозванівців та працівників нашої Інгульської шахти. Особливо тяжкий період був на початку повномасштабного вторгнення. Пішли в хід навіть власні кредитні картки, намагалися купити те, чого не вистачало нашим захисникам – і розгрузки, і форму, і взуття. Пам’ятаю, як у березні зателефонували наші хлопчики з Миколаївщини та розповіли, що їх (двадцять чоловік) розмістили на території церкви. Кілька ночей спали на холодній підлозі, почали серйозно хворіти – у деяких температура сягала 40 градусів, та й запаси їжі закінчилися… Тож ми зібрали матраци, теплі ковдри, консервацію, закупили ліки, приготували смаколики, та терміново відправили машину, щоб підтримати наших воїнів.
А ще було таке: зателефонував працівник шахти Дмитро та розповів, що ворог влучив у їхній бліндаж, де були речі, посуд, харчі. Ми теж миттєво відреагували – протягом двох годин зібрали все необхідне та відправили хлопцям на фронт. Подібних ситуацій чимало. Відгукуємося і на такі термінові прохання, і регулярно збираємо допомогу».
Шахтарська родина Козакових допомагає захисникам спільними зусиллями. Долучається і чоловік Віктор, і старший син Ігор, який розвозить зібрану допомогу бійцям у різні області. Пальне купується власним коштом. Налагоджена співпраця і з кропивницькими волонтерами. Через них Галина Григорівна та її однодумці передають посилки на фронт. Буває і дві, і три відправки на тиждень. Печуть смаколики цілими ящиками. Готують каші, тушковане м’ясо, цілющу медову суміш з імбиром. Шиють вологостійкі каремати з фольги та тканини (для цього люди приносять різні ковдри, старі теплі речі). Робота кипить!
Галина Григорівна розповідає, що у волонтерській діяльності допомагає родина первозванівського фермера Євгена Фоменка. Активно долучаються до допомоги нашим захисникам чимало працівників Інгульської шахти. Зокрема, Олена Терещенко, Тетяна Баляновська, Світлана Мітькіна, Ніна Гучок та інші. Допомагають Валерій Мельник та Олександр Колос. Зрозуміло, що важко перерахувати всіх. Тим більше, що працівники долучаються до добрих справ у різних волонтерських організаціях.
«Фото наших усміхнених хлопчиків з отриманими посилками та теплі слова подяки від них - це для нас найцінніша нагорода», - щиро каже Галина Козакова.
Часом доводиться чути образливі слова: «Ви, напевно, маєте якийсь свій інтерес, заробляєте кошти, якщо стільки років займаєтеся волонтерством». Галина Козакова упевнена, що так розмірковувати можуть тільки ті люди, які не розуміють, як можна безкорисливо творити добро. Часто вони критикують, хоча самі не лише нічим не допомагають, а навіть не знаходять часу, щоб провести загиблих героїв-земляків в останню путь…
Проте таких меншість. А більшість - готових допомагати нашим героям-захисникам повертати мир та щасливе життя в Україну.
Волонтерський рух – це народний внесок у Перемогу!
