Десять років на сторожі людської пам’яті
А чи замислювалися ви коли-небудь, що таке пам’ять? Для учнів, педагогів, батьків ЗСО №10 це поняття асоціюється з патріотичним клубом «Пам’ять», який став справжньою школою виховання не для одного покоління учнів. Тож хочемо сьогодні розказати вам про наш клуб, його історію, вихованців, роботу, бо переконані на власному досвіді, що той, хто хоч раз побував на засіданнях клубу, стане його фанатом назавжди.
Як же все починалося?
Школа №10 завжди славилася своїми традиціями. Живе спілкування з ветеранами Другої світової війни, волонтерська допомога, проведення різноманітних заходів у школі за участю ветеранів. Трепетні зустрічі з воїнами-інтернаціоналістами, гітара, пісні, вірші… А далі – екскурсія до шкільного музею…
Про шкільний музей
Музей Бойової Слави 188-ї Стрілецької Червонопрапорної Нижньодніпровської дивізії у нашому закладі працює з 1985 року. Колектив школи в ті часи очолювала Клещевич К.М. Шкільний музей - це справжня скарбниця пам’яті! Тут можна побачити копії документів та особисті речі учасників Другої світової війни, матеріали пошуково-дослідницької діяльності учнів.
Не можу не розповісти і про славний шлях дивізії. 188 СЧНД визволяла Дніпропетровщину від нацистських загарбників під час Другої світової війни. До її складу входили: 234-й артилерійський полк, 523-й, 580-й, 595-й стрілецькі полки, кінна розвідка та 25-й окремий медичний санітарний батальйон. Вона була сформована в квітні 1941 року в Прибалтиці, а 234-й артилерійський полк у вересні цього ж року. Бойовий шлях полку - це кровопролитні наступальні бої у лютому 1942р. - січні 1943р. в районі міста Стара Русса. 20 жовтня 1943р. вдень полк першим прорвався на станцію П'ятихатки. Слід зазначити, що саме воїни 188 дивізії першими прийняли бій з ворожими полчищами 22 червня 1941 року. Проти трьох батальйонів дивізії ринулася ціла лавина фашистських військ. Мужні солдати утримували позиції до останнього. Але через велику нерівність у бойових силах і техніці вимушені були відступати з великими втратами. До середини липня 1941 року в строю залишилось дуже мало бійців, тому дивізію відправили на переформування. Під Валдаєм дивізія прийняла поповнення людьми і технікою і на початку 1942 року брала участь у наступі на Стару Руссу, де понесла відчутні втрати.
Після поповнення живою силою і технікою 188-ма стрілецька дивізія була перекинута на рубежі станції П᾿ятихатки Дніпропетровської області. 20 жовтня 1943 року на станцію першим із боєм увійшов 234-й артилерійський полк. Після артилерійського обстрілу П᾿ятихаток дивізія почала наступ у напрямку Кривого Рогу, визволила рудник Першотравневий та селище Жовту Річку (нині місто Жовті Води). З листопада 1943 року по грудень 1944 року дивізія займала оборону в районі рудника. В кінці січня 1944 року почався загальний наступ на цій ділянці фронту, і 23 лютого війська дивізії увійшли в місто Кривий Ріг. Далі бойовий шлях 188-ї стрілецької дивізії пролягав за межі нашої країни.
Навіки увійшли в історію імена героїв дивізії. Молодший сержант Кіров Олександр Данилович, командир відділення 523-го стрілецького полку, 25 жовтня 1943 року на Дніпропетровщині (біля селища Терни) закрив своїм тілом амбразуру кулемета. Відважному воїну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу і нагороджено Орденом Червоної Зірки посмертно.
У підготовці воєнних операцій у складі дивізії діяли розвідувальні підрозділи. Один із відважних розвідників дивізії - командир взводу молодший лейтенант Яків Маркович Устюжанін - став Героєм Радянського Союзу. Більше сотні солдатів і офіцерів були нагороджені орденами і медалями.
У 2016 р. в шкільному музеї Бойової Слави було створено інсталяцію на тему подій, що відбуваються в зоні проведення Операції об᾿єднаних сил - «Герої нашого часу». Допомогу в створенні даної експозиції колективу надали воїни-інтернаціоналісти та волонтери. У 2018 році колектив закладу здобув І місце у обласному етапі Всеукраїнського конкурсу екскурсоводів музеїв навчальних закладів «Край, в якому я живу» серед музеїв військово-історичного профілю, а в 2019 році - І місце в обласному конкурсі музеїв та кімнат Бойової Слави «Гартування нескорених».
Клуб ««Пам’ять»
Співпрацю з Жовтоводським історичним музеєм ім.Ю.Пригожина колектив школи розпочав у 1993 році. Тоді директором музею була Коренєва Е.О., а директором закладу – Зоріна Н.І. На відзначення пам’ятних дат – річниці визволення України, Дніпропетровщини від фашистських загарбників, Дня Перемоги – на базі міського музею учні школи проводили творчі десанти для громади міста. Ветерани війни і праці брали активну участь у таких творчих зустрічах із дітьми, ділилися спогадами. Міську раду ветеранів у ті часи очолював Малиш Г.А.
З 2005 року до роботи приєдналися юні поети школи, вихованці літературної студії «Первоцвіт», а у 2009-му директор школи Е.В.Затинацька та директор музею О.Г.Кобзар вирішили, що час розширити формат співпраці. Тоді популярними були проектні технології. Вирішили спробувати. Розробили проект «Без минулого немає майбутнього»: засідання історичного клубу «Пам’ять» (в тому числі онлайн) спільно з міськими громадськими організаціями та інші заходи для громади міста, театралізовані екскурсії експозиціями міського та шкільного музеїв, майстер-класи жовтоводських майстрів, клуб родинної творчості «Музейка», клуб творчих людей міста «ХУТІР», презентації виставок, радіопередачі, спільні проекти з громадськими організаціями, співпраця з міськими засобами масової інформації щодо висвітлення заходів у рамках проекту, участь у конкурсах та акціях різного рівня. Підтримала проект Л.В.Кучер, яка в 2009 році очолила міську раду ветеранів.
Шляхи становлення та розвитку
Ідею створення історичного клубу з натхненням сприйняли учні школи. Відразу ж визначився перший склад клубу – активні учасники творчих десантів, які проводились у міському музеї, вихованці шкільної літературної студії «Первоцвіт», талановиті діти, що цікавляться історією. Назву «Пам’ять» придумали дуже швидко, адже в ній – увесь зміст діяльності клубу!
Перше засідання історичного клубу відбулося 20 жовтня 2009 року. Воно було присвячене 65-річчю визволення України від нацистських загарбників і мало назву «Слався в віках, Україно!»
Свою діяльність клуб розпочав у такому складі: А.Одуденко, А.Овчиннікова, В.Волкова, В.Подоплєлов, А.Кузьмінська, В.Омельчук, А.Зінченко, І.Шаблій, В.Порубенко, А.Чорномор, М.Дудник. А далі клуб поповнювався іншими талановитими учасниками, які із задоволенням працювали для громади міста.
Час ішов, змінювався склад клубу, але залишалися творчість, натхнення у діяльності, невичерпне бажання працювати, позитивне сприйняття громадою колективу школи. Незмінними членами історичного клубу «Пам’ять» від самого його створення й донині є соціальний педагог закладу О.І.Єрмолаєва та незамінний у школі В.В.Бабічев. Кожне засідання історичного клубу «Пам’ять» готується разом із працівниками історичного музею. Обов’язково є блок музею, де дітям і дорослим подається цікава інформація, пов’язана з музейними експонатами, з долями жовтоводців. Кобзар О.Г. – генератор ідей, захопливих проектів, які з успіхом реалізуються в історичному клубі. До кожного засідання клубу проводиться серйозна підготовка всього колективу закладу за участю учнів та їхні батьків, які долучаються до волонтерських акцій, благодійних заходів.
Теплі, дружні стосунки поєднують колективи школи і ремонтно-механічного заводу ДП «СхідГЗК», які багато років є шефами закладу. Щорічно вихованці історичного клубу «Пам’ять» є активними учасниками святкових заходів, що організовуються на підприємстві.
До співпраці в рамках проекту «Без минулого немає майбутнього» у різні роки долучилися МО «АФГАН», МГО «Союз Чорнобиль України», МГО «Козацький полк «Жовтоводський» Всеукраїнського козацького війська», МГО «СУВІАТО». За ці 10 років багато цікавого відбулося. Вихованці клубу знялися в документальному фільмі за спогадами учасника Другої світової війни – проекті ТРК «Степ». Були і театралізовані екскурсії в історичному музеї, і проведені міські мітинги, і участь у ігрових програмах для жовтоводської дітвори. Була незабутня ніч у музеї і участь у майстер-класах, урочистості в Палаці. Були душевні і теплі зустрічі із ветеранами Другої світової війни та ветеранами праці, воїнами-інтернаціоналістами, учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, військовослужбовцями ЗСУ, учасниками АТО, ООС. Проводились вечори пам’яті А.Ворфлика, Ю.Пригожина, ювілеї музею. Була навіть пряма онлайн-трансляція благодійного концерту на допомогу дитині з особливими потребами. Одного разу засідання клубу на відзначення Дня Гідності і Свободи проходило в темряві при свічах, бо мікрорайон музею було знеструмлено через проведення ремонтних робіт. А діти не розгубилися. Адже займаються у клубі за покликом серця.
Проект «Без минулого немає майбутнього» презентувався на обласному, всеукраїнському, міжнародному рівнях. Матеріали засідань клубу узагальнено в методичний посібник «Слово моє крилате». Діяльність історичного клубу «Пам᾿ять» не залишається поза увагою міської влади, депутатського корпусу, відділу освіти, міських засобів масової інформації, жовтоводської громади. Це означає, що проект важливий, і те, що робить колектив закладу, - потрібна справа.
За свою діяльність у справі патріотичного виховання молоді заклад, історичний клуб «Пам’ять» нагороджені грамотами та подяками різного рівня.
А що думають і говорять про історичний клуб «Пам’ять»?
Сергій Іщенко, депутат міської ради, учасник війни в Афганістані: «Велика вдячність колективу ЗСО№10 від усіх воїнів-інтернаціоналістів за ту колосальну роботу, яку проводять учителі та учні по збереженню пам’яті людської. Сподіваємось на подальшу співпрацю в цій благородній місії».
Любов Ломака, чорнобильська вдова, член міської організації ветеранів України: «Я вдячна Ларисі Ревенко, яка внесла особисто вагомий внесок, щоб пам’ять про героїв «чорної квітки» жила. Висловлюю велику подяку клубу «Пам’ять», який не дає згаснути пам’яті про тих, хто ціною свого здоров’я та життя врятували нас від невидимого ворога - радіації».
Павло Тітенко, вихованець історичного клубу «Пам’ять», випускник школи: «Ох, це були незабутні роки! Найбільше мене вразили заходи, присвячені подіям на ЧАЕС, а також екскурсія до Чорнобиля та Прип’яті. Завдяки участі в історичному клубі для мене це не просто місце трагедії, це історія, якою я зацікавлений по теперішній час».
Анастасія Пересунько (Зінченко), вихованка історичного клубу «Пам’ять», літературної студії «Первоцвіт», випускниця школи: «Наші зустрічі завжди були щирими, а серця відкритими. Ця атмосфера назавжди залишається у твоєму серці, формує патріотизм, вміння бути вдячним та прагнення гідно жити заради тих, хто поклав своє життя за мирне небо над нашими головами. І хоча багато з нас не пішло по творчій стежині, серця у нас такі ж палкі, як і 8 років назад».
Будемо працювати далі
Не можна забувати про минуле, потрібно дбати про майбутнє. Вихованці історичного клубу «Памʼять» обʼєднують громаду школи та міста навколо ідеї: українці – проти війни, українці – за єдину Україну! Разом з дітьми ветерани праці і війни, козацтво, воїни-інтернаціоналісти, ліквідатори, військовослужбовці АТО та ООС - усі бережуть пам’ять про подвиг українців у різні часи, на різних шляхах історії. Проект продовжує реалізовуватися, історичний клуб «Пам’ять» діє. Адже «Без минулого немає майбутнього!»
Лариса Ревенко, керівник історичного клубу «Пам’ять»
Желтоводскому историческому музею – 35 лет!
Красивый, молодой, цветущий, творческий, разносторонний – все это можно сказать о Желтоводском историческом музее им. Е.И.Пригожина. 
Впервые свои двери посетителям он распахнул 8 мая 1985 года в канун 40-летия Победы.
Городская власть всегда понимала важность этого центра культуры. Иностранные делегации, гости города знакомство с Желтыми Водами начинают именно отсюда. Здание музея - одно из самых красивых в Желтых Водах. Заменена крыша, отремонтирован фасад, и все, кто приезжает в наш небольшой город, восхищаются красотой и наполненностью музея. Здесь и экспозиции, посвященные истории нашего края, выставки разнообразных экспонатов с историей, которые созданы благодаря желтоводцам. Ведь именно они пополняли интересными предметами фонды музея, в которых сегодня насчитывается около 12 тысяч единиц.
В прекрасной галерее, с новым ремонтом и освещением, художники и мастера декоративного искусства демонстрируют свои работы. Ежегодно мы проводим более 30 подобных выставок.
Наш музей – это не просто экскурсии и научная работа; это живой организм, наполненный творчеством юных художников, рукодельников, историков. Нашим юным посетителям мы разрешаем прикасаться к экспонатам, бегом перемещаться по залам музея во время квестов. Малыши с интересом познают новое вместе со сказочными персонажами. Все это стало возможным благодаря создателям музея. В инициативную группу вошли творческие и увлеченные люди: Е.И.Пригожин, М.Н.Ольшанская, П.П.Дмитриев, Б.З.Ермолаев., А.Н.Сорокин, Ю.М.Кривоносов и, конечно же, первый директор музея Э.А.Коренева. В основу идеи создания музея была положена связь истории с сегодняшним днем. Все предприятия города внесли свою лепту в его строительство, поэтому каждый зал создан по-своему оригинально.
Сегодня коллектив музея объединяет шесть сотрудников, для которых он стал вторым домом. Это творческие, преданные своему делу музейщики. Вот уже 20 лет хранителем фондов трудится Елена Верещагина, а это серьезная и кропотливая научная работа. Экскурсовод Татьяна Львова проводит не только интересные экскурсии, но и захватывающие музейные праздники, и разнообразные мастер-классы. За 17 лет работы она вдохновила целое поколение творческих и креативных ребят. С 1993 года по 2018-й художником музея работал Н.В.Кашель. Его руками создана не одна экспозиция и отреставрировано множество предметов. К сожалению, в этом году Николай Васильевич ушел из жизни.
У музея много друзей. Это школы и садики нашего города, с которыми мы тесно сотрудничаем, это и творческие желтоводцы, которых очень много, не хватит и газетной полосы, чтобы всех перечислить. Мы благодарны всем, кто неравнодушен к истории и культуре нашего края, кто поддерживает музей и оказывает нам помощь.
А мы не остановимся на достигнутом, в планах – множество проектов и интересных идей. Всегда рады нашим гостям. Приглашаем всех посетить Желтоводский исторический музей, здесь каждый найдет что-то интересное и познавательное для себя!
Елена Кобзарь, директор музея
Комиссар музея
С Павлом Петровичем Дмитриевым, инвалидом Великой Отечественной войны, меня связывала многолетняя дружба. После выхода на пенсию в 1970 году он посвятил себя общественной деятельности и достиг немалых успехов в кинолюбительстве. Его документальные фильмы, хранящиеся в городском музее, являются бесценным памятником истории города и награждены многими грамотами и дипломами.
Когда в 1983 году начал создаваться исторический музей, я сказал ему: «Давай вместе делать музей». Он сразу согласился и стал главным моим помощником.
Потом он часто повторял в шутку: «Ты мой командир, а я твой комиссар». На фронте Павел Петрович был политруком. Это был человек неуемной энергии, работающий с увлечением, весело, с хитроватой лукавинкой в добрых глазах.
Я поручил Павлу Петровичу сбор материалов для зала Боевой славы, он развернул кипучую деятельность и собрал, привлекая ветеранов и школьников, огромное количество экспонатов. Активно изучал музейное дело. С этой целью мы с ним побывали во многих музеях Украины и в Москве. Ездили мы за свой счет. В музее Вооруженных Сил в Москве научные работники сказали нам: «Вы, товарищи, настоящие музейники», этому комплименту Павел Петрович радовался, как ребенок.
Его стараниями зал Боевой славы стал одним из лучших в музее. 12 лет он работал по созданию и совершенствованию музея, не получал за это ни копейки. Оставил этот человек глубокий след в сердцах многих желтоводцев.
Е.Пригожин, «Трудовая слава», 11 января 1997 года
