Надія Стеценко: «Ми працювали так, що зараз не соромно людям в очі дивитися»
Більше 40 років свого життя присвятила медицині Надія Дем’янівна Стеценко. Важко навіть підрахувати, скільком людям вона врятувала життя, працюючи фельдшером швидкої допомоги, та скільки напружених змін 
провела у оздоровчому пункті Смолінської шахти, пильнуючи за самопочуттям гірників. Найголовніше для Надії Стеценко – вона може чесно дивитися людям в очі, не соромлячись за свій нелегкий труд.
Народилася наша співрозмовниця у с.Первомайське Маловисківського району, там закінчила 8 класів місцевої школи. Вивчилася на фельдшера у Кіровоградському медичному училищі ім.Є.Й.Мухіна та розпочала трудову діяльність у фельдшерсько-акушерському пункті села Новопавлівка. Але невдовзі молодого медика запросили працювати медичною сестрою у хірургічному відділенні Маловисківської центральної районної лікарні. Головним хірургом там працював Борис Єфремович Мусіяка. До сих пір Надія Дем’янівна пам’ятає, який вишкіл пройшла під його керівництвом – отримала цінні практичні знання, відшліфувала до автоматизму навички.
З 1975р. більше двох десятків років працювала фельдшером швидкої допомоги у Хмельовому та Смоліному, а потім була переведена до оздоровчого пункту Смолінської шахти, де працювала з 1998-го по 2015 рік. Але багаторічну професійну медичну діяльність на цьому не припинила: досвідченого спеціаліста запрошували заміняти на час відпусток фельдшерів оздоровчого пункту сусідньої – Новокостянтинівської шахти. Звичайно, роки роботи залишили дуже багато спогадів.
Надія Стеценко розповідає: «Оздоровчим пунктом Смолінської шахти з першого дня його заснування завідувала Ольга Василівна Синельник. Про цю чудову людину та вимогливого, але справедливого керівника я можу сказати тільки найкращі слова! Робота у неї була налагоджена на найвищому рівні – все чітко, під постійним контролем. Кожен фельдшер розумів свою високу відповідальність, адже ми працювали на шахті – об’єкті підвищеної небезпеки та були зобов’язані першими приходити на допомогу гірникам у різних ситуаціях, пов’язаних із погіршенням самопочуття, травматизмом чи загостренням хронічних хвороб. Окремо скажу про ведення медичної документації, організоване Ольгою Василівною – воно було просто бездоганним. Хоча паперів було чимало – карти щеплень на кожного працівника, звітність і багато іншого.
Пригадую, як казала цеховий терапевт Емма Прокопівна Кузнєцова: «У вас склався такий потужний колектив, який працює як єдине ціле – не розіб’єш, не розколеш». Дійсно, ми у своєму постійному складі пропрацювали більше 20 років. Чудовими фельдшерами були Катерина Миколаївна Окорокова та Надія Іванівна Шаманська (на жаль, вона вже пішла із життя).
Протягом робочої зміни кожна із нас була у стані постійної готовності: ми не могли відійти від телефону, залишити кабінет, завжди залишалися на зв’язку з диспетчером. Адже наша допомога могла знадобитися у будь-яку хвилину.
Скажу відверто, наша робота була настільки важка, що я не знаю, як ми, жінки, усе це витримали. Усе було, як то кажуть, на нашій совісті та на наших знаннях.
Ми поважали тяжкий труд гірників, а хлопці завжди з повагою ставилися до нас. Озираючись на минуле, я не жалкую, що обрала професію медика. І хоч пенсію ми маємо малу, але оптимізм – великий! Звичайно, шкода медиків, які сьогодні працюють в умовах епідемії коронавірусу. Хочеться, щоб їхню працю гідно оцінювала держава, а суспільство і пацієнти ставилися з повагою».
Любов до медичної справи успадкувала від бабусі Наді онучка Ганна. Вона майбутній лікар сімейної медицини, проходить інтернатуру в Києві.
На завершення нашої цікавої розмови Надія Дем’янівна привітала колег із Днем медичного працівника та побажала міцного здоров’я, гідної зарплати, родинної злагоди.
Олена Кубарєва
Наша работа сродни скорой помощи
В здравпункте Смолинской шахты Любовь Сальник работает уже 19 лет и практически все это время возглавляет коллектив фельдшеров.
Пришла дежурным фельдшером в 2001 году и уже через два года приняла дела у заведующей Ольги Васильевны Синельник. Работа здесь была организована на таком высоком уровне, что 25-летняя Люба, будучи самым молодым работником здравпункта, быстро освоилась на новом рабочем месте. Коллектив был стабильный, грамотный, старшие коллеги поддерживали и помогали. Это стало хорошим стартом. Прошли годы, коллектив омолодился, и сегодня Любовь Сальник делится своим опытом с молодыми коллегами.
Фельдшеры здравпункта согласно штатному расписанию относятся к КНП «СМСЧ» Смолинского сельсовета, а на шахте трудятся по договору. Здравпункт работает круглосуточно, его главная функция – оказание первой неотложной помощи работникам подразделения. В случае необходимости фельдшеры первыми принимают больного и, оказав ему неотложную помощь, передают в руки коллег скорой или поликлиники. Хотя большую часть времени занимает профилактическая работа: предсменный медосмотр персонала, проверка на алкотестере, измерение давления, сегодня добавился еще и термоскрининг. Всего в здравпункте трудятся шесть фельдшеров. Причем один постоянно находится на автобазе, остальные обслуживают работников подземной и наземной групп.
Час пик в работе здравпункта приходится на начало каждой шахтной смены, когда за небольшой отрезок времени нужно осмотреть до 200 работников и внести необходимые записи в дежурный журнал. Все надо делать быстро, чтобы не задерживать горняков, ведь клеть ждать не будет.
После того как смена спустилась в шахту, фельдшеры приступают, как говорится, к бумажной работе: ведению документации, планированию прививочной кампании, учету работников с хроническими заболеваниями, выписке направлений к семейному врачу. Затем опять час пик – идет вторая смена, и снова два часа непрерывного движения. «Раньше фельдшеры и в шахту спускались, если нужно было оказывать помощь работникам под землей, – рассказывает Любовь Николаевна. – Сейчас эта функция лежит на горноспасательных отрядах. Мне, правда, не приходилось спускаться, а вот на дежурстве Надежды Ивановны Шаманской были такие случаи. До проведения медицинской реформы здесь же, в здравпункте, мы и проводили вакцинацию горняков, у нас был прививочный материал. Сегодня мы планируем прививочную кампанию, у нас находятся прививочные карты горняков, по которым контролируем сроки проведения прививок. В принципе, негласно прививочная работа так и лежит на нас, если прозеваем, то работник вовремя не вакцинируется. Хотя сам процесс вакцинации осуществляют медики первичного звена».
В здравпункте есть и комната психологической разгрузки. После напряженной рабочей смены здесь можно расслабиться. В распоряжении работников шахты – массажное электрокресло, доска Евминова (для профилактики остеохондроза и заболеваний спины), портативный ингалятор. Этими услугами можно воспользоваться, если нет противопоказаний по состоянию здоровья. Как отмечает Любовь Сальник, раньше среди старшего поколения все эти услуги были востребованы, а нынче молодежь не так внимательно относится к своему здоровью.
К слову сказать, Любовь Николаевна – единственный медик в семье. Родом она из Бердянска. И учиться на медика пошла потому, что в их небольшом городке педагогический и медицинский колледжи считались престижными учебными заведениями. Ее будущий супруг Александр Сальник работал водителем в геологоразведывательной экспедиции №47, ездил в Запорожскую область искать золото. «Вот и нашел себе золото», – с шуткой говорит Любовь. Семья переехала в Смолино, а когда ГРЭ-47 закрылась, Александр пошел работать на Смолинскую шахту: вначале на проходку, затем перешел на добычу, а Любовь устроилась в здравпункт. «Работа мне очень нравится, у нас замечательный коллектив, – говорит она. – Хочется больше стабильности и уверенности в завтрашнем дне, обустроить здравпункт современным оборудованием, усилить лечебную и профилактическую базы. А еще хочется чаще видеть улыбку на лицах горняков. Сейчас много проблем у людей, вот и ходят хмурые. Поэтому пожелаю всем нам крепкого здоровья, терпения благополучия, стабильности и всего самого хорошего!»
Подготовила Татьяна Корсуновская
