Результат вашої роботи – сотні врятованих життів
У підписаному 27.08.04 Президентом України Указі №1010/2004 «Про день працівників цивільного захисту», відзначено значний внесок пожежних і аварійно-рятувальних формувань та служб у справі захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Згодом, відповідно до Указу Президента України №830 від 12 вересня 2008 року цей День став мати назву «День рятівника».
Важко переоцінити важливість і значущість тієї справи, яку кожен день, кожну годину виконуєте ви – рятувальники і пожежні, ризикуючи власним життям. Це ви за першим сигналом готові негайно вирушити в епіцентр будь-яких подій, безстрашно гасити пожежі, рятувати людей на воді, першими прибуваєте на ліквідацію завалів, руйнувань, зсувів та інших напастей. Стикаючись день у день із бідою, ви не черствієте душею, зберігаєте в собі готовність до самопожертви. Результат цієї роботи – сотні врятованих життів.
На ДП «СхідГЗК» завдання з пожежно-рятувального та аварійно-рятувального обслуговування виконують Державний воєнізований гірничорятувальний загін ДСНС України та Державні пожежно-рятувальні частини Головного управління ДСНС України в Дніпропетровської області та Управління ДСНС України в Кіровоградській області.
Наближається свято, але рятівники спільно з фахівцями нашого підприємства беруть участь у проведенні навчань та тренувань. Так, 11 та 14 вересня були проведені спільні з ДВГРЗ протиаварійні тренування на Інгульській та Смолінській шахтах, де відпрацьовувалися завдання з ліквідації умовних пожеж в гірничих виробках.
Щиро вітаємо рятівників, працівників цивільного захисту та пожежної охорони з професійним святом – Днем рятівника!
Бережіть рідних і не будьте байдужими до інших людей! Зичимо вам здоров`я, добробуту у родинах, сил та енергії для подальших успіхів у вашій небезпечній та відповідальній праці. Зі святом!
Начальник служби ВН та ПБ П.Ю.Ізвозчиков
Герої серед нас
Напевно, у кожному підрозділі ДП «СхідГЗК» є працівники, які змінили мирну професію на військову та стали на захист суверенітету України.
На Інгульській шахті сьогодні продовжують трудитися 30 працівників, які брали участь в антитерористичній операціі та операції Об’єднаних сил. Четверо інгульчан служать за контрактом, серед них і жінка Олена Шевченко.
До речі, під час відзначення державних серпневих свят багатьох захисників було представлено до нагород. Так, відзнаку Кіровоградської області «За мужність і відвагу» вручили таким працівникам Інгульської шахти: Юрію Шевлякову, Максиму Терещенку, Дмитру Куліку, Олександру Заходюку, Дмитру Писанці, Сергію Матвєєву, Володимиру Гончарову, Миколі Толстюку, Сергію Пісарєву, Володимиру Случінському, Володимиру Шевченку, Валентину Грєшнову, Андрію Буравченку, а грамотою Кіровоградської обласної ради відзначено Олексія Колоса, Андрія Кулінку, Максима Гореліка.
На превеликий жаль, втрати не оминули колектив інгульчан. Шість років тому 14 вересня під час обстрілу Донецького аеропорту трагічно загинув Олег Кулигін, капітан української армії, начальник інженерної служби 3-го окремого полку 
спеціального призначення, «кіборг», начальник дільниці №7.
13 березня 2019 року при виконанні службових обов’язків в районі с.Невельське Ясинуватського району Донецької області загинув Едуард Бершадський, старший солдат, навідник 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57 ОМПБр, підземний гірничоробочий з ремонту гірничих виробок дільниці «спуск-підйом».
Пам’ятаємо загиблих, дякуємо нашим захисникам.
Підготувала Тетяна Корсуновська
Нагородження учасників АТО та ООС, м. Кропивницький
Я не жила богато, но моя жизнь всегда была насыщенной и интересной
На ВостГОКе трудится много работников, связанных семейными узами. Семья Валентины Федоровны Бердник – яркий пример трудовой династии востгоковцев.
Валентина Федоровна трудилась на СКЦ лаборантом химанализа. Сегодня в службе по работе с персоналом ее дочь Майя Барабаш ведет кадровый учет работников ГМЗ, здесь же на заводе слесарем-ремонтником трудится и внук Станислав Барабаш, его жена Наталья – тоже работник ГМЗ, но сейчас в отпуске по уходу за ребенком. На сернокислотном производстве слесарем-ремонтником работал Геннадий Илларионович Крышень, племянник В.Ф.Бердник. Все ответственные и добросовестные, ведь нужно держать на высоте марку фамилии.
Родом Валентина Федоровна из Славянска Донецкой области. В 1942 году ее семья была эвакуирована в Кировоградскую область. Маленькой Вале тогда был всего годик. В селе Трудовая они прожили до победного 45-го, а после переехали в поселок Желтая Река. Здесь Валентина окончила семилетку и пошла работать. Да-да, ее трудовой путь начался в 13 лет. В послевоенные годы подросткам некогда было гулять, нужно было помогать старшим. Валентина, как и многие ее сверстники, трудилась в совхозе – полола сорняки, собирала урожай.
Когда девушке исполнилось 17 лет, и она получила паспорт, стал вопрос о трудоустройстве. В то время с работой в поселке было сложно, тем более для женщин. Повезло. Открылся филиал Пятихатской швейной фабрики, куда девушку приняли учеником швеи. Параллельно Валентина Бердник пошла учиться в вечернюю школу, а после ее окончания – в Днепропетровский политехникум на швейное производство. Время учебы пролетело незаметно. Валентина работала резчиком в закройном цехе, вышла замуж и родила ребенка. И ее, как специалиста, назначили начальником закройно-подготовительного участка Пятихатской фабрики. Приходилось ежедневно ездить на работу в Пятихатки. Нелегко дались ей эти три года – маленький ребенок, сложности с сообщением между городами. И снова фортуна улыбнулась Валентине Бердник: ее, как хорошего специалиста, пригласили работать инженером по качеству в Желтоводский горпромкомбинат, где шили спецодежду и постельное белье. Согласилась и вскоре стала техническим руководителем этого предприятия. Дело шло хорошо, пока не наступило время перестройки. Продукция горкомбината стала невостребованной, нужно было налаживать производство новых видов изделий. «Мы уже готовы были к таким переменам, – вспоминает Валентина Федоровна, – но руководство поставило перед коллективом невыполнимую задачу: перейти на пошив другого изделия, не снижая объемов производства. А это практически невозможно. Одно дело шить пододеяльник, и совсем другое – блузку. В 1985 году я ушла из горкомбината. Было очень тяжело расставаться с делом всей жизни».
Как раз в это время открывается вторая очередь сернокислотного производства, и Валентина Бердник идет в химлабораторию СКЗ учеником. Пришлось начинать все с нуля, а ей тогда было уже за 40. Новую профессию полюбила от души. Нравилось делать анализы, вести подсчеты, а вот проведение замеров на высоте 15-го этажа, да еще и в противогазе, придавало работе экстрима. Развитие мощностей производства СКЗ проходило на глазах Валентины Федоровны, и как же было больно потом, когда завод пришлось остановить на длительное время. С особым волнением она вспоминает 1996 год, когда на предприятии по четыре месяца не выплачивали заработную плату, выдавая вместо денег продукты. Как раз в это неспокойное время Валентину Федоровну Бердник избрали председателем заводского комитета профсоюза. «Это были очень сложные времена, – вспоминает она. – Мои ребята и забастовки устраивали, пытаясь таким образом защитить свои права. Приходилось гасить их пыл, объяснять, что нужно поступать очень грамотно и действовать по букве закона. Были в коллективе и такие, кто только подстрекал людей, а потом тихонько отходил в сторонку. Мы проводили открытые собрания с участием руководства и профсоюза. Люди ждали какого-то решения, а что принимать, если перспектива была, как в тумане. Как все пойдет дальше, никто не знал и гарантировать ничего не мог. Приходилось быть своего рода громоотводом, находить компромисс, убеждать работников, чтобы их не подставить, и люди понимали это. Я никогда не стеснялась сказать человеку в глаза то, что о нем думаю, даже если это руководитель. Не любила шептаться за спинами. Если точно знала, как лучше поступить в той или иной ситуации, всегда говорила об этом. Я была председателем профкома только один созыв, но впечатлений мне хватило надолго».
Валентина Федоровна Бердник активист по жизни. Поэтому, не раздумывая, приняла предложение попробовать свои силы и в качестве секретаря избирательной комиссии, которую со временем возглавила. «Раньше все было намного проще, – говорит В.Бердник, – человек мог прийти и проголосовать за всю семью, главное – наличие документа. С каждой избирательной кампанией становилось все сложнее и сложнее, а в 2000-х годах – это была уже не работа, а сплошная нервотрепка».
На сернокислотном производстве Валентина Федоровна Бердник проработала до 2006 года. О коллегах по работе у нее остались только хорошие воспоминания. Они и сегодня часто встречаются. «Я очень люблю ВостГОК и свой завод, – говорит В.Бердник. – И когда ко мне приезжают коллеги в гости, я счастлива от того, что меня не забывают. Людмила Есина – это мой учитель-наставник, с ее помощью я постигала мир химии, Лидия Шевченко, Татьяна Седченко, Маргарита Коломоец, Елена Жданова, Тамила Давиденко и много других замечательных людей трудилось вместе со мной. Когда встречаемся, мы – как семья.
Я люблю выращивать цветы и готовить, а когда у меня гостит правнучка Златочка – просто свечусь от счастья. Я рано потеряла мужа, непросто было одной. И пусть я не жила богато, но моя жизнь всегда была насыщенной и интересной. Желаю молодому поколению востгоковцев быть активными, а нашему родному предприятию – достойно пережить эти сложные времена. Всегда подбадриваю своих детей и уверена, что ВостГОК ждут перемены к лучшему, ведь по-другому быть не может. Главное – верить. Всем желаю крепкого здоровья, благополучия в семьях, терпения, все будет хорошо!»
Подготовила Татьяна Корсуновская, фото автора
У центрі уваги – питання військового обліку
Тема військового обліку викликає багато запитань, а часом – і непорозумінь. Найчастіше це пов’язано з тим, що багато військовозобов’язаних не знають про зміни, які відбулися у законодавстві. Корисну для читачів «ТС» інформацію розповів інспектор з військового обліку служби по роботі з персоналом ДП «СхідГЗК» Олександр Анатолійович Головченко.
- Олександре Анатолійовичу, зазначте, чим регламентовано ведення військового обліку на підприємстві?
- Порядок ведення військового обліку на підприємствах України, незалежно від форми власності та напрямку діяльності, регламентовано вимогами «Порядку з організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних» від 07.12.2016 № 921.
- У якому віці громадяни України постають та до якого віку триває перебування на військовому обліку?
- Чинним законодавством України передбачено види обліку:
- облік призовників;
- облік військовозобов’язаних.
Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» передбачено зокрема тривалість перебування:
- на військовому обліку призовників з 18 до 27 років;
- на обліку військовозобов’язаних з 27 до 60 років.
У 2014 році відбулося збільшення граничного віку перебування військовозобов'язаних на військовому обліку згідно з внесеними змінами до деяких законодавчих актів України від 27.03.2014 №1169-VII та ЗУ від 22.07.2014р. №1604-VII «Про внесення змін до ст. 28 ЗУ від 04.04.2006 року №3597-IV «Про військовий обов’язок і військову службу», які підлягають виключенню з військового обліку відповідно до п.4 ч.6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов’язок і військову службу». Важливо знати: нині військовозобов’язані чоловіки перебувають на військовому обліку до 60-річного віку, жінки – до 50-річного.
Розглянемо приклад: чоловікові 1970 року народження, який має військове звання «солдат», у 2010 році виповнилося 40 років, і він був знятий із військового обліку за віком. Але в зв’язку із законодавчими змінами 2014 року цей чоловік повинен бути поновлений на військовому обліку до досягнення ним 60-річного віку.
- Поясніть, будь ласка, які зобов’язання накладає на громадянина той факт, що він перебуває на військовому обліку?
- Відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України зі змінами (гл.3, розділ 2) від 14.08.2008 № 402 раз на 5 років військовозобов’язані повинні проходити медичну комісію.
- Якщо працівнику ДП «СхідГЗК» буде передано направлення на проходження медичної комісії, то це означає, що цю людину планують найближчим часом призвати до лав Збройних Сил України?
- Звісно, ні. Проходження медичної комісії допомагає з’ясувати реальний стан справ: скільки військовозобов’язаних придатні для проходження служби, скільки – не придатні за станом здоров’я чи обмежено придатні. Ці дані важливі для ведення військового обліку, яким, зокрема, займається Жовтоводський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
- Які дії працівника ДП «СхідГЗК», якого викликають до Жовтоводського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки за викликом? Відвідати цю установу можна у робочий час?
- Так. Керівництво ДП «СхідГЗК» намагається сприяти у питаннях ведення військового обліку, розуміючи важливість цієї справи. Зокрема, якщо працівник підприємства отримує виклик (повістку) з вимогою з’явитися до центру, то він може безперешкодно це зробити у робочий час з подальшим підтвердженням часу перебування у ЖМТЦК у відповідному розділі виклику (повістки).
- Олександре Анатолійовичу, розкажіть, який нині діє порядок призову на строкову службу?
- Відповідно до чинного законодавства на строкову службу призивають чоловіків у віці від 18 до 27 років. Важливий момент: громадян у віці 18-19 років можуть призвати до армії лише за власним бажанням (якщо призовник подає відповідну заяву). А ось, починаючи з 20-річного віку, служба є обов’язковою. Встановлено термін строкової служби 18 місяців для тих, у кого середня, неповна середня та професійно-технічна освіта. Для осіб із вищою освітою – 12 місяців.
- А який порядок призову випускників вищих навчальних закладів, які мають військову кафедру? Раніше такі громадяни не йшли служити, адже військова кафедра «заміняла» армію. Але тепер ситуація змінилася?
- Так. Після проходження військової кафедри студент (курсант) отримує офіцерське звання молодшого лейтенанта. Відповідно до розпорядження Міністра оборони України, двічі на рік проходить призов офіцерів запасу. Отже, якщо громадянин закінчив військову кафедру та його вік до 43 років, його можуть призвати на службу (термін – 18 місяців). Зауважу, що це стосується не всіх, а лише тих осіб, які мають військові спеціальності, затребувані у Міністерстві оборони України на час призову. Відповідна рознарядка приходить на місця з Міністерства.
- Отже, наприклад, якщо 40-річний чоловік раніше не проходив строкову службу, тому що закінчив університет, де була військова кафедра, зараз може бути призваний до лав Збройних сил України?
- Так.
- І може бути направлений на схід України, де триває операція Об’єднаних сил?
- Ні. Ці офіцери запасу проходять 3-місячне навчання відповідно до своєї спеціальності у Харкові, Києві, Одесі чи іншому місті, де є навчальні центри, а потім направляються до тієї чи іншої військової частини у пункт її постійної дислокації. Там вони працюють у штабах чи підрозділах на тих посадах, на які призначені після проходження навчання. І тільки якщо офіцери запасу забажають підписати контракт зі Збройними Силами України, вони можуть бути направлені в зону проведення операції Об’єднаних сил. Зауважу, що зараз у зоні проведення ООС служать виключно ті, хто добровільно підписав контракт.
- Чи зберігається заробітна плата на основному робочому місці за працівником, який служить за контрактом?
- Так, зберігається середній заробіток як на час призову за строковою військовою службою, так і на час служби за контрактом, навчальних зборів.
- Дякуємо Вам, Олександре Анатолійовичу за надану інформацію. Скажіть, будь ласка, куди можна звертатися працівникам ДП «СхідГЗК», у яких виникають запитання стосовно військового обліку?
- Я готовий особисто надати індивідуальну консультацію кожному. Звертайтеся, будь ласка: вул. Першотравнева, буд.3, каб.14 (з понеділка по п’ятницю з 8 до 17 год., перерва з 12 до 13 год.). Також можна зателефонувати за номером: 098-093-26-68. Запитання на тему військового обліку та супровідні можна також адресувати на електронну адресу: golovchenko346@vostgok.dp.ua
Спілкувалася Олена Кубарєва
