Без зв`язку – як без рук
Є зв’язок! Ці слова – головні в роботі кабельника-спаювальника Євгена Михайловича Тумановського, який разом зі своїми колегами забезпечує провідний зв’язок на Смолінській шахті. Адже без розгалуженої системи зв’язку важко уявити собі сучасне виробництво. І шахти ДП «СхідГЗК» - не виняток. Незважаючи на стрімкий розвиток сучасних засобів зв’язку, і зокрема, мобільного, професія кабельника-спаювальника, як і раніше, залишається актуальною і затребуваною.
Євген Тумановський на Смолінській шахті працює вже 20 років. Прийшов на підприємство юнаком у 1998 році. Спершу влаштувався учнем електромонтера лінійних споруд телефонного зв’язку. Успішно оволодів азами професії та цікаву роботу мусив залишити на час служби в армії. Після демобілізації повернувся на шахту електромонтером лінійних споруд телефонного зв’язку. Згодом вивчився на акумуляторника, а коли на шахті облаштували сучасну цифрову телефонну станцію, перейшов у кабельники-спаювальники. І хоча певний досвід роботи за плечима вже мав, все-таки, довелося багато чому вчитися наново. Адже на шахті своя специфіка ліній зв’язку. Вся її територія, немов павутинням, обплутана кабельними лініями, і Євген Михайлович має оперативно усувати усі негаразди, щоб забезпечити безперебійну роботу зв’язку.
На запитання, чому обрав саме цю професію, Євген Тумановський відповів просто: «Цікавився цим з дитинства, відвідував радіогурток, та і в ті часи ця професія була затребувана та вважалася престижною, от і обрав її. Хоч мобільний зв’язок сьогодні розвивається досить потужно, провідному на нашому підприємстві відведено важливу роль. Так, наприклад, організувати зв’язок з підземними дільницями шахти можна лише за допомогою стаціонарного зв’язку, крім цього надаємо такі послуги і стороннім організаціям селища – швидкій допомозі, гірничорятувальному загону, водоканалу, пожежній частині, деяким приватним підприємствам тощо».
За час роботи на шахті Є.Тумановський здобув репутацію відмінного фахівця і сумлінного, відповідального працівника. «Євген Михайлович – майстер на всі руки, – говорить його керівник Олександр Миколайович Гладун, електромеханік електрозв’язку дільниці електромеханічного забезпечення Смолінської шахти. – Він ніколи не рахується з власним часом і завжди готовий прийти на допомогу своїм колегам. У ньому я впевнений на 100%».
Робота кабельника-спаювальника окрім хорошого технічного та логічного мислення, вимагає зосередженості, уважності, вміння працювати з приладами, а також високого ступеня відповідальності за результат. Усувати пошкодження кабелів доводиться і на висоті, і під землею. Провідний вид зв’язку теж не стоїть на місці, постійно з’являється щось нове, оновлюється і сама цифрова телефонна станція. Вона більш компактна, має потужніший функціонал. Все програмується і працює в електронному режимі, механіки практично немає. Поверхневий комплекс шахти та підземні її дільниці налічують близько 300 телефонних номерів. Провідний зв’язок Євген Тумановський вважає більш надійним, а це для шахти головне. «Пройшло вже 20 років, як я працюю зв’язківцем, – говорить він, – втім робота мені, як і раніше, дуже подобається. Немає монотонності, кожен день переді мною постають нові завдання, і щоб їх вирішувати, доводиться тримати себе у професійній формі. Електроніка не стоїть на місці, треба постійно вивчати щось нове, поглиблюю знання, розширюю свій кругозір, щоб іти в ногу з часом».
На думку Олександра Гладуна, йому пощастило з таким працівником як Євген, який по праву вважається одним із найбільш досвідчених фахівців. На такого можна покластися, як на самого себе. За словами Є.Тумановського, весь колектив дільниці, створеної на базі колишнього цеху зв’язку, дуже дружний і злагоджений, люди тут працюють високопрофесійні і доброзичливі, завжди готові прийти на допомогу, підставити плече. З нагоди професійного свята Євген Тумановський адресував своїм колегам найщиріші вітання з побажаннями удачі, стабільної та успішної роботи і усіляких гараздів!
Підготувала Тетяна Корсуновська, фото Віктора Юрченка
Пишаюся чудовим колективом зв`язківців
Невеличкий, але дружний табоєздатний колектив зв’язківців Смолінської шахти очолює Олександр Миколайович Гладун, електромеханік електрозв’язку дільниці електромеханічного забезпечення. Цікаво, що перед тим, як розпочати трудовий шлях на урановидобувному підприємстві, він мав багаторічний досвід служби в органах МВС та місцевого самоврядування. Це загартувало характер та допомогло набути цінний досвід.
Народився Олександр Миколайович у с.Пантазіївка Знам’янського району на Кіровоградщині. Трудовий шлях розпочав у міліції м.Знам’янка. З 1982 по 1985 рік пройшов навчання у Воронезькій спеціальній середній школі міліції МВС СРСР, де готували спеціалістів із середньою технічною освітою для підрозділів позавідомчої охорони. У цьому навчальному закладі О.Гладун здобув професію техніка електрозв’язку. На той час це була єдина в країні школа міліції технічного спрямування (решта були – юридичного).
Олександра Миколайовича направили працювати у Малу Виску, а звідти – у Смоліне – начальником пункту централізованої охорони. Саме тоді у селищі організовувалася позавідомча охорона, яка обслуговувала магазини, каси, аптеки тощо. Відпрацювавши 20 років, Олександр Миколайович пішов на заслужений відпочинок. Але молодому пенсіонеру МВС розслаблено посидіти вдома не довелося. На той час О.М.Гладун уже був знаною та шанованою людиною у селищі, тому його запросили працювати до Смолінської селищної ради заступником голови. Минуло шість років, і ось – новий цікавий поворот долі: продовження трудового шляху на Смолінській шахті. Олександр Миколайович спочатку влаштувався на підприємство електромонтером станційного обладнання, а через два роки очолив дільницю зв’язку. Було це близько 15 років тому. «Я прийняв естафету у досвідченого керівника Анатолія Івановича Липецького, який пропрацював тут практично чверть століття, - розповідає О.Гладун. - Раніше дільниця зв’язку шахти обслуговувала і селище. Згодом Укртелеком прийняв місцевих абонентів на обслуговування, а зв’язківці шахти зосередилися на об’єктах промислового майданчика. До речі, їх чимало: залізничний цех, автогосподарство, шахта.
На нашій дільниці працюють електромонтер станційного обладнання Тетяна Євгеніївна Артемьєва, електромонтер лінійних споруд Микола Адамович Крупко, кабельник-спаювальник Євген Михайлович Тумановський. Зауважу, що він гідно продовжує трудову династію – батько теж працював зв’язківцем на нашій шахті та користувався великим авторитетом у колективі».
Т.Артемьєва обслуговує станцію, КРОС, апаратуру. Також вона бере участь у вимірюванні ліній: з нею зв’язується працівник, який працює на місці поломки та вимірює фізичні параметри. М.Крупко працює на розподільчих шафах, в яких є бокси, плінти, засоби, на які сходяться усі лінії, розпаровуються із кабелю зв’язку. Є.Тумановському доводиться відновлювати цілісність кабелю після поривів. Вони часто виникають внаслідок проведення ремонтних робіт сторонніми організаціями, які не погоджують зі зв’язківцями шахти свої плани. А лінії, які обслуговує шахта, проходять не лише на промисловому майданчику, а й у селищі. Приміром, нещодавно відбувався ремонт мосту у с.Березівка, під час якого були пошкоджені кабелі. Відновлення зв`язку – кропітка робота. У ній на допомогу кабельнику приходять інші працівники. Оскільки на шахті відбулося скорочення штатів, зв’язківцям доводиться виконувати не тільки свою безпосередню роботу. Але завдяки багаторічному досвіду та професіоналізму колектив із усіма поставленими завданнями справляється без нарікань. Наприклад, Є.Тумановський обслуговує системи відеоспостереження. Лінійник М.Крупко додатково до основної роботи обслуговує пожежну сигналізацію на об’єктах шахти. «Наша станція – напевно, єдина на підприємстві, яка донині залишається у «первозданному» вигляді, - з гордістю каже О.Гладун. – Лінії зв’язку, шафи, підсилюючі пункти, 12-канальна стійка будувалися у 70-ті роки. Ми й досі це все обслуговуємо. Нічого не вкрадено, жодного метру кабелю не вирізано. Усе працює у такому ж стані, як було створене. Але, звісно, дещо мінялося. Наприклад, координатна станція АТСК 100/2000 ризького виробництва. Функціонувала вона добре, але була дуже громіздка – займала увесь другий поверх в управлінні. У 2009 році «раритет» замінили на сучасну цифрову станцію Coral FlexiCom (сумісного виробництва України та Ізраїлю). Відповідно, значно зменшилася кількість персоналу. Тож, прогрес і нас не обминув».
Олександр Миколайович пишається своїм чудовим колективом, каже, що тут працюють спеціалісти високої кваліфікації та є взаємозамінність. Бажає колегам міцного здоров’я, благополуччя в сім’ях та всього найкращого.
Підготувала Олена Кубарєва, фото Віктора Юрченка
Знайомтеся: Олександр Односум, електрослюсар підземний
У електрослюсаря Смолінської шахти Олександра Васильовича Односума цікава трудова біографія.
Родом він із Луганщини. З дитинства цікавився технікою, але після школи вступив до Олександрійського училища мистецтв, де оволодів грою на баяні, домрі, балалайці, фортепіано. Здобувши кваліфікацію керівника самодіяльного оркестру народних інструментів, влаштувався до Будинку культури села Новогригорівка Маловисківського району Кіровоградської області. Працював директором клубу, художнім керівником, очолював народний фольклорний колектив «Калиновий спів». Життя вирувало – численні виступи, концерти, творчі вечори. О.Односум розповідає, що за часів його молодості ставлення до культури було на достойному рівні. Працювати було цікаво, але подумки він все частіше повертався у своє дитинство, згадував, як хлопчиськом годинами засиджувався з паяльником у руках над якоюсь радіосхемою, монтував підсилювачі звуку, складав радіоконструктор. Відчував, що саме це і є його покликанням, оскільки вступ до училища мистецтв був більше вибором батька, ніж його самого. Після восьми років роботи на культурній ниві Олександр вирішив кардинально змінити своє професійне життя. Він повертається до рідного Антрациту і вступає до профтехучилища на спеціальність «електрослюсар підземний» та йде працювати на вугільну шахту, якій віддав п’ять років. Згодом одружується і вже разом з дружиною повертається знову до Новогригорівки.
На Смолінській шахті Олександр Васильович працює з 2007 року. «У мене не було кваліфікації зв’язківця, адже навчався я на електрослюсаря. Але коли прийшов на шахту, мені запропонували вакансію електрослюсаря підземного чергового та з ремонту устаткування, – розповідає О.В.Односум. – Спробував, сподобалося. Правда, дещо довелося підучити, розібратися, але все нове – це завжди цікаво. Так і працюю тут вже 14 років. Задіяний на різних дільницях шахти, як підземних, так і поверхневих, там, де потрібна моя допомога. Прокладаю телефонні лінії на підземних дільницях, ремонтую телефонні апарати. Тісно співпрацюю зі зв’язківцями, оскільки без них мою роботу виконати неможливо. Також обслуговую і високочастотний зв’язок. До душі мені ця робота з першого дня. Цікаво, що у повсякденному житті телефонний дротовий зв’язок відійшов у минуле, але на шахтних горизонтах існує тільки такий».
Обсяг роботи у Олександра Васильовича та його колег чималий і обраховується кілометрами телефонного кабелю. Прокладений він по всім п’яти горизонтам, довжина одного – близько півтора кілометра. Це дуже відповідальна робота: збою у зв’язку під землею бути не може. Олександр Васильович зізнається, що разом з такими колегами як у нього працювати – одне задоволення. Усіх їх він дуже поважає і щиро дякує зв’язківцям за плідну співпрацю. «Чи сумуєте за веселим концертним життям?» – запитую його. «Ні, – відповідає щиро мій співрозмовник, – так, ми багато виступали, було дуже цікаво, а зараз все змінилося, все не так, як було раніше. Сьогодні культура залишилася сам на сам зі своїми проблемами. І це прикро. В клуб з дружиною ходимо, але не часто. Зараз такий час, що не дуже куди підеш».
У домашньому арсеналі Олександра Односума – три баяни та «Ямаха». Коли трапляється вільна хвилина, та ще і настрій відповідний, може і міхи баяна розтягнути, і на синтезаторі заграти. Але понад усе разом із дружиною полюбляє дивитися на Фейсбуці цікаві художні номери.
Усіх зв’язківців підприємства Олександр Васильович щиро вітає з професійним святом з побажаннями успіхів у праці, міцного здоров’я, сімейного щастя!
Тетяна Корсуновська, фото Віктора Юрченка
Працьовиті люди з щедрою душею
Господарство агроцеха «Жовторічанський» було створене у 1931 році. Його завданням було забезпечення робітників рудника Шварца овочами, молоком,
м’ясом. За час свого існування господарство кілька разів змінювало назву: Радгосп №13 треста «Кривбасруда», Підсобне господарство шахтарського управління селища Жовта Ріка, Радгосп №1 ДП «СхідГЗК», Агроцех «Жовторічанський».
Найменування змінювалися, але незмінними залишалися ваше дбайливе ставлення до рідної землі та працелюбність, шановні наші жовторічанці! День працівників сільського господарства – це професійне свято. І ви по праву його відзначаєте, ветерани, робітники агроцеху та мешканці с.Суха Балка!
Ветерани сільського господарства – це працьовиті люди з щедрою душею та добрим серцем, які щодня рано вставали, тяжко працювали, незважаючи на дощ чи сніг. Праця була нелегка, але і відпочивати вміли. Влітку з задоволенням виїжджали на річку Інгулець, де для відпочинку працівників «Жовторічанського» та їхніх родин була орендована частина бази «Будівельник». Невтомна праця робітників агроцеху викликала повагу тавідзначалася керівництвом підприємства. Чимало наших односельців нагороджені орденами та медалями, їхні фото розміщалися на Дошці пошани. Завдяки підтримці адміністрації ДП «СхідГЗК» в радгоспі на найвищому рівні було організовано виробництво продукції сільського господарства, яку із задоволенням споживали мешканці міста.
У колективі радгоспу «Жовторічанський» працювали жителі м.Жовті Води та його околиць, селищ Мирного, Водяного. Коли тривала спекотна пора збору врожаю, на допомогу приходили працівники міських підприємств.
Народна мудрість говорить, що жінка – це берегиня всього роду. Від неї йде початок та продовження життя. В нашому радгоспі є 16 багатодітних сімей! Приємно, що діти, онуки, правнуки продовжують батьківську справу, працюючи на рідній землі – це велике щастя! Також у нашому селищі є 8 трудових династій, якими ми пишаємося.
Шановні ветерани, трудівники агроцеху та усі мешканці с.Суха Балка! Вітаємо вас з Днем працівників сільського господарства. Нехай врожаї будуть багаті, а засіви – добрі. Нехай праця приносить радість та чудові плоди. Нехай кожен день буде сонячним та щасливим. Успіхів у роботі, добробуту у родинах, здоров’я, миру,
злагоди!
З повагою рада ветеранів агроцеху «Жовторічанський». Фото з архіву підприємства: польові роботи, 2006 рік
