Колектив ДП «СхідГЗК» пишається хоробрими воїнами, які пройшли армійську службу, загартувавши волю і характер. Напередодні Дня Збройних сил України ми поспілкувалися з кропивничанами Володимиром Шевченком, Максимом Гореліком та Олексієм Колосом, за плечима яких – досвід строкової військової служби у молоді роки та нелегкі випробування під час участі у антитерористичній операції на сході України. Наші співбесідники відповіли на два запитання:
- Які ваші враження від служби у Збройних силах України?
- Чи потрібно кожному чоловікові служити в армії?
Володимир Шевченко, 43 роки. Більше 12 років пропрацював підземним машиністом електровозу на Інгульській шахті:
- Строкову службу я проходив на Донбасі, у роті спецпризначення по боротьбі з тероризмом. Та служба залишила не дуже приємні враження: особливо не подобалася дідівщина, яка тоді процвітала в армії (середина 90-х років). Коли став «дідом», мені не хотілося ображати молодих бійців, самостверджуватися за рахунок цього. На мій погляд, це якось не по-людськи. Тож, я з великою радістю пішов «на дембель» та сподівався, що вже ніколи не служитиму.
Але коли почалася антитерористична операція на сході країни, я вирішив, що не можу відсиджуватися вдома. Я чоловік, і захищати Батьківщину – мій обов’язок. Хотів записатися добровольцем, але в мене троє дітей, то спочатку мені відмовили. Коли ж почалася четверта хвиля мобілізації, то взяли. Щоправда, від дружини у військкоматі вимагали підписати заяву, що вона згодна. Служив у 3-му окремому полку спецпризначення імені Святослава Хороброго. Різниця із «совдепівською» армією (у якій ти був ніким, головне «погони») вразила. У 2015 році я відчув себе солдатом справжньої української армії, де людина ставиться на перше місце. І, зауважу, що з кожним роком наші Збройні сили стають все потужнішими!
Гадаю, що примусово до армії не треба забирати. Якщо хлопець не хоче служити, то толку з цього не буде. Краще, коли біля тебе 2-3 людини, які прийшли до війська через свої переконання, високе почуття обов’язку, ніж 30-40 людей, яких загнали в армію неначе стадо. Адже це створює небезпеку і для них самих, і для тих, хто поруч.
Моїй доньці зараз 20 років, синам – 17 і 6. Старший син обов’язково планує проходити строкову службу.
Максим Горелік, 43 роки, заступник начальника підземної дільниці Інгульської шахти:
- На строкову службу мене призвали у 1995 році. Служив на Західній Україні, у 398-му Ужгородському танковому полку. Враження про цей період життя залишилися приємні – отримав нові знання, знайшов друзів із різних куточків країни. На жаль, тоді ще не було мобільних телефонів, тому з багатьма товаришами зв'язок перервався. Після демобілізації вирішив вступити на службу до державної пожежної охорони, в органах внутрішніх справ, де теж отримав певний досвід і маю нагороди. А з 2001 року працюю на Інгульській шахті.
На початку анексії Криму, у лютому 2014 року, я «брав штурмом» військкомат як доброволець. Але лише у серпні був призваний по мобілізації. На початку служби потрапив зенітником у 5-й батальйон охорони, який ніс службу на прифронтовій території, а не в зоні АТО. Мабуть, тому я не потрапив до Іловайську, але ми всі згадуємо ті страшні події, пам’ятаємо, які великі втрати понесла армія. Наприкінці осені 2014 року за рахунок нашої частини, а також інших таких же батальйонів були поповнені бойові частини, які понесли втрати у «літній компанії». Так я опинився в танковому батальйоні 14 ОМБР, де я знову став танкістом та разом зі своїми бойовими побратимами побував у багатьох небезпечних ситуаціях. Наприклад, у лютому 2015 року під Дебальцевим ми приймали участь у спецоперації по деблокуванню і виведенню наших військ із котла. Потім було втримання позицій на Світлодарській дузі, а саме: Логвінове, Миронівське, Луганське, Дзержинськ. Влітку 2015 року вже в складі бригади був «перекинутий» на Маріупольський напрямок – це Зоря, Талаківка, Сартана, були й під Широкиним. Але там уже не було таких «великих» боїв. Набувши досвіду, виконував обов’язки командира танкового взводу.
Після повернення до Кропивницького влітку 2015 року я працював на шахті. Але на душі було неспокійно, захотілося продовжити справу захисту Батьківщини. Тому наступним етапом стала служба за контрактом у складі 3-го окремого полку спецпризначення імені Святослава Хороброго. Служба в «розвідниках» суттєво відрізнялася від попереднього військового досвіду, але про неї ми не говоримо...
Чи повинен кожен чоловік відслужити в армії? Доволі філософське питання. Взагалі, всі люди різні. Є чоловіки, які просто не придатні для служби (ні фізично, ні морально). Все ж таки, армія – це сувора реальність. Як, власне кажучи, і шахта. Не кожен здатен бути військовим, не кожен здатен бути й гірником. І якщо це не твоє – краще не лізти. Тому я прихильник професійної, контрактної армії.
Олексій Колос, 45 років, бурильник підземної дільниці Інгульської шахти:
- Строкову службу проходив у 1993-1994рр. Починав у сержантському навчальному центрі у Миколаєві, потім служив у Яворівському полку у піхоті. Скажу відверто: особливо цінних знань щодо військової підготовки нам не давали. Переважно відправляли на якісь суспільно-корисні роботи: щось розвантажити, побудувати. Але хлопці підібралися хороші, ми швидко знайшли порозуміння, згуртувалися. Тож спогади добрі.
У 2015 році мене призвали по мобілізації. Коли викликали до військкомату, то не ховався, не тікав. Заспокоїв дружину та маму, які дуже розхвилювалися, пройшов медичну комісію та пішов служити. Спочатку направили до відомого навчального центру «Десна», там ми проходили підготовку на снайперів. Навчання було серйозне: довелося чимало побігати, пострибати, багато стріляти. Тобто час витрачався немарно. Через півтора місяці ми вже опинилися на передовій (село Гранітне Донецької області). Під час ротації нас переводили на Миколаївський полігон, де проводилося бойове злагодження. Продовжив службу у складі мотопіхотного батальйону у місті Золотому на Луганщині. В принципі, все було добре. Атмосфера дружня, панував справжній бойовий дух. З багатьма хлопцями і зараз спілкуємося.
Я переконаний, що кожному чоловікові корисно пройти службу в армії. По-перше, після цього голова починає зовсім по-іншому працювати. Тобто, змінюється світогляд, зникає легковажне ставлення до життя. По-друге, служба дає багато корисних навичок – не лише військових, але й побутових. Ті ж самі нитку з голкою солдат навчається правильно в руках тримати, а ще – проявляти кмітливість та знаходити розумний вихід у складних ситуаціях.
Спілкувалася Олена Кубарєва.
