Надзвичайна історія звичайної людини, або невідомі герої
Різні люди з різних поколінь мають різних героїв. У деяких сучасних дітей це – мальовані богатирі з улюблених мультиків, у деяких підлітків – фантастичні персонажі Marvel із супер-здібностями, а в деяких дорослих – кіношні
Роккі або Ніко. Проте справжні герої відрізняються від телевізійних, адже вони не говорять заготовленими сценаристами пишними фразами, не женуться за світовою славою й загальним визнанням та, найголовніше, не мають можливості «перезняти дубль».
Їхній героїзм – це не просто роль, це невід’ємна частина особистості, яка спонукає на високі вчинки навіть всупереч власним інтересам, а інколи – і ціною власного життя. Тож більшість реальних героїв живуть серед нас звичайним життям і здійснюють свої великі та маленькі подвиги без тисяч камер, великих гонорарів та мільйонів шанувальників.
Моя сім'я також має свого реального героя – це мій дідусь Григорій Павлович, якого 23-річним юнаком, що закінчував строкову службу в лавах Радянської армії, 22 червня 1941 року захопила у свій кривавий вир Велика Вітчизняна війна. Високий статний брюнет разом із тисячами інших молодих людей, увесь цвіт кількох націй, вимушений був стати на захист рідних земель від фашистських загарбників.
П`ять років молодості (адже їхні військові частини розпустили лише у серпні 1946 року) мій дідусь витратив на запеклу боротьбу за те, у що вірив – за можливість жити не рабами нацистів, а вільними людьми на своїй землі, за можливість подарувати вільне життя своїм нащадкам та мільйонам нащадків своїх бойових товаришів. Він, будучи командиром бойової гармати, за роки війни пройшов пішки весь шлях до самого Берліну, де зустрів переможний травень 1945 року. Цей похід довжиною у 4 роки не був туристичною прогулянкою – перехід через засніжені Карпати, форсування зимових річок вплав, наскрізне поранення в ногу, контузія від вибуху снаряду, травма плеча від гусениць ворожого танку, морозні ночі та спекотні дні на передовій, куди по кілька діб не могли доставити їжу і воду, та ненаситна потвора під назвою війна, яка щодня в тебе на очах ковтає тисячі життів… Всі ці жахи, яких би вистачило не на одного кіногероя, зміг пережити простий хлопець з маленького села в Кіровоградській області. І не просто переждати чи пересидіти, а хоробро вибороти перемогу, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, медалями за взяття Будапешта та Берліна, а також за визволення Праги. Він був присутній на знаменитій «Зустрічі на Ельбі» та попри всі складнощі військової служби зміг розгледіти красу європейських столиць. Мій дідусь ніколи не скаржився на пережиті складнощі військової служби і повернувся додому змужнілим красенем, який зміг зберегти почуття гумору та найкращі чоловічі риси – спокійну впевненість, розсудливість і хазяйновитість. Незважаючи на відсутність профільної освіти він після війни працював механіком машино-транспортної станції, де обслуговував усю сільськогосподарську техніку колгоспу, при цьому впроваджуючи вдосконалення у роботі її двигунів. Дідусь збудував великий дім та для нього самотужки змайстрував меблі. Він був чудовим батьком шістьох дітей та не менш чудовим дідусем дев’яти онуків.
Тож для мене та всієї нашої родини дідусь Гриша – справжній герой, подвиги якого варті пам’яті наступних поколінь.
Олександра Махоня
Секрет семейного благополучия: честность и доверие
Познакомились, влюбились, поженились, обустроили уютное семейное гнездышко, вырастили детей - классический сценарий благополучной семейной жизни. Но даже если все пошло не по стандарту, и судьба преподнесла неприятные сюрпризы – это не повод отчаиваться. Когда есть любовь, взаимопонимание и честность в отношениях, можно преодолеть любые трудности и построить семейное счастье. В этом убеждены герои нашей публикации.
Александр Олегович Щербатых трудится на Новоконстантиновской шахте начальником участка буровзрывных работ №17. Его супруга Елена Николаевна – в службе РБ и ОНС инженером по радиационной безопасности.
Раньше они жили в Луганской области, вместе работали на угольной шахте. В Желтые Воды переехали в 2014 году, когда на их родине начались военные действия. Там осталась машина, жилье… Здесь пришлось начинать жизнь с нуля.
«Признаюсь, я не подозревал, что в Украине есть урановые шахты, пока в 2011 году не познакомился с работниками ВостГОКа на курсах, - рассказывает Александр Щербатых. – Это знакомство с коллегами сыграло важную роль в моей жизни: в 2014 году они предложили мне помощь в поиске жилья и работы. Правда, поначалу, когда мы с женой приехали в Желтые Воды, то думали, что это временно – ну, может на месяц… Теперь живем здесь постоянно. Кстати, оказалось, что у нас замечательный дружный подъезд, отличные соседи, с одной парой мы даже стали кумовьями – в прошлом году крестили их дочку».
До встречи друг с другом и у Александра, и у Елены был опыт семейной жизни, у каждого есть дети от первого брака. Примечательно, что все они прекрасно ладят между собой, хотя и живут в разных городах. А родители с удовольствием рассказывают об их успехах. Мария (дочь Александра) работает оператором службы «102» в Северодонецке, а свободное время посвящает бьюти-индустрии. Ее младший брат Никита – творческая личность, учится в музыкальном училище, прекрасно играет на гитаре. Леша (старший сын Елены) – работает в Польше, он отлично разбирается в технике, умело ремонтирует машины, готов часами пропадать в гараже. Его младший брат Миша учится в желтоводской школе, любит кататься на трюковом самокате. Друзья, с которыми он занимается в парке Славы, в восторге от его ловкости.
Александр и Елена – сторонники активного образа жизни. Любят путешествовать, но если нет возможности поехать далеко, то стараются на выходных отправиться в соседний Кривой Рог или устроить пикник на природе.
- Считаете ли вы свою семью счастливой? – интересуемся у супругов.
- Конечно, - говорит Елена.
- А кто у вас главный?
- Если дело касается кухни, холодильника – то жена, а если техники – то, естественно, я, - смеется Александр. – А вообще, важные вопросы мы всегда выносим на семейный совет. Стараемся принимать решения сообща, «за круглым столом».
- Что бы вы могли посоветовать молодым парням и девушкам, которые только планируют вступать в брак? Каков секрет семейного благополучия?
- Секрет прост: честность и доверие, - убежден Александр. – Никаких тайн, хитростей, заначек… Если в отношениях нет лжи, то будет и счастье.
Наши собеседники поздравляют всех читателей «Трудовой славы» с Международным днем семьи и желают благополучия, крепкого здоровья, стабильности – чтобы можно было строить планы, созидать и быть уверенными в завтрашнем дне. Ведь этого так сегодня не хватает.
Подготовила Елена Кубарева
Дружная семья – это настоящее счастье
15 мая отмечается Международный день семьи. «Все мы – родом из детства» - какие глубокие слова из книги «Маленький принц» Антуана де Сент-Экзюпери… Действительно, на жизнь каждого человека большое влияние
оказывает то, как проходили его детские годы.
Нам с братом повезло: мы росли в любви и заботе, чистоте и порядке, строгости и справедливости. Стали на ноги, создали свои семьи и постарались хорошо воспитать сыновей. А свое детство и юность всегда вспоминаем с особой теплотой. И в этом большая заслуга наших родителей – Петра Петровича и Анны Васильевны Коваленко. Они вместе уже больше полувека (в прошлом году отметили золотую свадьбу). Их пара стала для нас образцом крепких семейных отношений.
Отец сначала служил в органах внутренних дел, потом добросовестно трудился в ВВО ВостГОКа заместителем начальника караула. Мама 26 лет работала на ЮРЗе. Ушла на заслуженный отдых в 2005 году, но с тех пор ни дня не сидит без дела – в частном доме всегда найдутся заботы для хорошей хозяйки. С большой любовью трудится на земле – выращивает цветы, содержит в порядке огород. А еще – всегда рада, когда в ее гостеприимном доме собирается вся большая дружная семья: мы с братом Игорем, невестки Оксана и Татьяна, внуки Денис и Влад. Кстати, на днях был особый повод для семейного праздника: юбилей нашей любимой мамочки! 13 мая она отметила 70-летие, с которым мы ее сердечно поздравляем и желаем крепкого здоровья на долгие годы, чистого мирного неба, благополучия, бодрости и хорошего настроения.
Александр Коваленко, мастер по ремонту оборудования энерго-механического участка РМЗ
