Колектив їдальні Інгульської шахти – на сторожі здоров`я гірників
Організація харчування впливає на стан здоров’я та настрій робітників. Розуміючи це, працівники їдальні Інгульської шахти з великою відповідальністю ставляться до своєї важливої місії і радіють, коли чують щирі слова
подяки від відвідувачів, бачать їхні задоволені посмішки.
Шахтарська їдальня завжди привітно зустрічає інгульчан та гостей підприємства (тут і програма «Ревізор» свого часу побувала!) Велика двоповерхова будівля, світла затишна зала і смачні, з душею приготовлені страви… За всім цим – кропітка робота дружного колективу на чолі з Людмилою Станіславівною Коваленко, завідувачем їдальні дільниці адміністративно-господарського обслуговування Інгульської шахти.
Стаж роботи Людмили Коваленко у шахтарських їдальнях ДП «СхідГЗК» - 30 років: довелося попрацювати і у Смоліному, і на Новокостянтинівці. А у Жовтих Водах майбутня керівниця набувала першого кухарського досвіду, навчаючись у СПТУ-35, пізніше закінчила Кіровоградський технікум радянської торгівлі та громадського харчування.
«Завжди із вдячністю згадую ці навчальні заклади, які дали «путівку в життя» багатьом нині досить успішним працівникам сфери громадського харчування, - розповідає Людмила Коваленко. – Навчали нас добре, було багато практики – наприкінці 70-х років у Жовтих Водах працювали робітничі їдальні у підрозділах СхідГЗК, на Електроні та Південному радіозаводі, була дієтична їдальня «Марічка», ресторан «Радуга» тощо. А влітку нам пощастило проходити практику на морі. Виїжджали цілими групами і невтомно працювали у їдальнях оздоровчих закладів, де набували безцінного досвіду».
Закохавшись у професію кухаря в юні роки, Людмила Станіславівна ніколи не зраджувала їй. Ставиться до роботи з великою відповідальністю та вимагає такого ж ставлення від підлеглих. Раніше у колективі їдальні Інгульської шахти працювало понад сорок робітників, зараз – 25. Тож навантаження на кожного чимале. «Випадкових людей у нас немає, - каже Людмила Коваленко. - Якщо не любиш цю професію – гарного кухаря з тебе не вийде. А знати і вміти треба чимало. Плюс застосовувати фантазію (адже оформлення страви – це справжнє мистецтво), суворо дотримуватися санітарних норм, витримувати фізичне навантаження. Я пишаюся нашим колективом, люблю його та ціную! Є у нас найдосвідченіші працівниці, стаж роботи яких – понад 35 років. Це кухарі 5 розряду Наталя Володимирівна Полякова, Валентина Володимирівна Гриценко (обидві – випускниці СПТУ-35), кухар 5 розряду Оксана Юліївна Юхненко, кухар 6 розряду Оксана Леонідівна Стороженко. Є у нас і перспективна молодь. Світлана Валентинівна Звінко та Олена Андріївна Парполіта працюють недавно, але дуже відповідально і старанно».
Гірники ставляться до роботи працівників їдальні з повагою та вдячністю. Хоча, буває, дівчатам закидають: мовляв, можна і осучаснити раціон. Але, справа в тому, що лікувально-профілактичне харчування – не вечеря у ресторані чи дружній візит до піцерії. Це спеціально підібране харчування (харчові продукти або готові страви), яке рекомендовано працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, для зміцнення їxнього здоров'я i запобігання виникненню професійних захворювань. Для цього і розроблялися певні нормативні документи, відповідно до яких затверджувалися рецептури страв, складалося меню.
Людмила Коваленко вітає усіх колег із професійним святом та бажає міцного здоров`я, миру, затишку і злагоди в родинах, фінансового благополуччя, гідної заробітної плати та її своєчасної виплати.
Підготувала Олена Кубарєва. На фото: працівники їдальні дільниці адміністративно-господарського обслуговування Інгульської шахти (в центрі – завідувач Людмила Коваленко)
Пам’яті нашої колеги
15 липня внаслідок тяжкого перебігу коронавірусної інфекції на 80-му році пішла з життя Зоя Єгорівна Ліхітінова, Почесний ветеран праці ДП «СхідГЗК». 30 років свого трудового шляху вона присвятила корпоративній газеті «Трудова слава», з 1993 по 2009 рік працювала редактором.
Жінка-легенда, яку добре знали у місті та на комбінаті. Уродженка Сибіру, до Жовтих Вод вона приїхала разом із чоловіком за направленням.
Маючи філологічну освіту, спочатку Зоя Єгорівна працювала методистом у Будинку піонерів, а у 1979 році розпочала журналістську діяльність. «Я насолоджуюся спілкуванням з трудящими, купаюся в особливій енергетиці, яка панує лише в середовищі простих робітників», - часто повторювала Зоя Ліхітінова, повертаючись з чергового репортажу.
Вона часто виїжджала на промислові майданчики підрозділів, спускалася у шахти та готувала цікаві матеріали. Енергійна, непосидюча, принципова у важливих питаннях та доброзичлива з людьми – такою її згадують колеги та читачі. А ще Зоя Єгорівна була прихильницею здорового способу життя, активною учасницею групи здоров`я.
Її чоловік Олександр Михайлович Ліхітінов присвятив життя підготовці спортсменів. Працював тренером з легкої атлетики у спорткомплексі ДП «СхідГЗК» та ДЮСШ. Разом із Зоєю Єгорівною виховали чудових сина й доньку, раділи онукам.
Після виходу на заслужений відпочинок Ліхітінови переїхали до міста Улан-Уде (столиця республіки Бурятія) і до останнього дня були разом. Так розпорядилася доля, що протягом доби діти втратили обох батьків: Олександр Михайлович пішов із життя 14 липня 2021 року… Адміністрація, профспілковий комітет, рада ветеранів ДП «СхідГЗК» висловлюють щирі співчуття родині Ліхітінових з приводу тяжкої втрати.
