"Трудова слава" № 44 (2555) від 30 жовтня 2021 року

Пусть сопутствует удача в непростом водительском деле

        В автотранспортном хозяйстве Ингульской шахты добросовестно трудятся опытные водители: Александр Ильич Иванов и Дмитрий Сергеевич Хоренженко.

42 года – за рулем

      Профессия и хобби совпали – этот тезис в полной мере характеризует Александра Ильича Иванова. Он работает водителем автотранспортных средств 1 класса на перевозке горной массы. «Александр Ильич – просто асс своего дела, - рассказывают коллеги. – Трудится на очень важном участке, где идет отгрузка и погрузка руды в вагоны для отправки на гидрометаллургический завод в Желтые Воды. Наши КрАЗы имеют солидный срок эксплуатации, поэтому их работоспособность во многом зависит от бережного отношения водителей, своевременного проведения ремонта. Александр Ильич очень трепетно относится к технике, продлевая ей жизнь».

      «За рулем я с 1979 года, - говорит Александр Иванов. – Пройдя обучение в ДОСААФ, начал работать в колхозе имени Шевченко (село Первозвановка). Возил главного зоотехника на автомобиле «Москвич». Пройдя срочную службу в армии, немного поработал в дорожной службе и устроился на автобазу в СМУ-5. Сначала трудился автослесарем, а через полтора года сел за руль самосвала МАЗ. Занимался доставкой стройматериалов. Оглядываясь на прошлое, мне приятно вспоминать, что я причастен к строительству многих объектов в Кропивницком. Это жилые дома на переулке Крепостной, на Кущевке, здание онкодиспансера и другие. Но пришел период экономического кризиса, пришлось сменить работу. В 2002 году я устроился на автобазу Ингульской шахты, которая располагалась по соседству с автобазой СМУ-5 (их разделял один забор). С тех пор работаю на КрАЗе. Очень люблю свою профессию! Коллектив у нас хороший, молодежь и «старожилы» всегда находят общий язык. Перевозка людей и грузов – это большая ответственность. Ведь приходится отправляться в путь и в гололед, и в туман… Мы, кразисты, работаем на отвалах. Там большая высота, есть много сложностей, работаем посменно: и днем, и ночью. Желаю коллегам «ни гвоздя, ни жезла», пусть им сопутствует удача в нашем непростом водительском деле!»

Убежден, что правильно выбрал профессию!

      Дмитрий Хоренженко – водитель автотранспортных средств 1 класса. Работает он на МАЗе, осуществляет междугородние перевозки. Доставляет оборудование, материалы, корреспонденцию. «Настоящий профессионал своего дела, - так характеризуют Д.Хоренженко коллеги. - Ответственный, надежный, дисциплинированный, щепетильный в оформлении документации. Человек, на которого всегда можно положиться».

      Пообщавшись с Дмитрием, мы узнали, что еще 10-летним мальчишкой, он стал интересоваться мопедами, мотоциклами, чуть позже – машинами. Парню нравилось изучать устройство техники, ремонтировать ее. Эти знания и навыки придавали уверенности в себе, когда он впервые начал управлять автомобилем.

      «За рулем я уже очень давно, а непосредственно с грузовым транспортом связан с 2006 года, - рассказывает Дмитрий Хоренженко. – В автохозяйстве Ингульской шахты работаю 11 лет. Мой привычный маршрут: Кропивницкий – Желтые Воды. Иногда приходится бывать в Днепре, Запорожье, Житомире, в Черкасской области и других регионах. Выполняю задачи по снабжению оборудованием и материалами деятельности шахты. Коллектив у нас дружный, никто не отказывается помочь в случае необходимости. Свою работу люблю. Убежден, что правильно выбрал профессию. С удовольствием путешествую на автомобиле и с семьей. Один из плюсов поездок – возможность посмотреть достопримечательности. А ведь их в Украине немало. Впечатляет своей красотой парк «Сосновый бор» в Черкассах, приятно прогуляться и в городских парках Кривого Рога.

      Моему сыну Максиму – 14 лет, ему тоже по душе транспорт: с шестилетнего возраста с удовольствием катается на велосипеде. А в вопросах ремонта техники, конечно же, консультируется со мной».

      В завершение беседы Дмитрий пожелал коллегам-автомобилистам, чтобы всегда был «зеленый» свет и никакие казусы в пути не случались!

      К этим пожеланиям присоединяется и редакция «ТС».

      Подготовила Елена Кубарева

Бути шофером Надія Волошина мріяла з дитинства

      Загальний водійський стаж ветерана праці ДП «СхідГЗК» Надії Миколаївни Волошиної – більше 40 років, 22 з яких вона керувала автомобілями я професіонал. Завжди зібрана, уважна, весела – так розповідають про жінку колеги.

      У шофери Надія Волошина пішла не відразу. Хоча з дитинства крутилася біля техніки, дружила в основному з хлопцями. Після школи разом із сестрами поїхала до Дніпропетровська опановувати професію швачки. Чому обрала її, сама не знає. По спеціальності не працювала ні дня. Не подобалося. Інша річ – автомобілі. Вони вабили Надію, тим паче, було в кого вчитися, її батько Микола Васильович Сікора все життя пропрацював в АТГ карбюраторником. Тому бажання доньки стати водієм схвалював. Але здійснити свою мрію і сісти за кермо професійним водієм вона змогла  тільки у 1988 році.

      У 1979 році Надія Волошина поступила на базу матеріально-технічного забезпечення СхідГЗК комірником. Працювала також завгоспом, завскладом. І хоча завзято керувала батьківським авто, продовжувала мріяти про роботу шофера.

      25 жовтня 1988 року Надія Миколаївна вперше переступила поріг прохідної автотранспортного господарства комбінату в якості водія. Ця визначна в її житті подія сталася якраз напередодні професійного свята автомобілістів. «Колектив зустрів мене привітно, – згадує Н.Волошина. – Я була п`ятою і завершаючою жінкою-шофером у нашій автобазі. До мене водіями там працювало всього чотири жінки: дві – на легкових машинах та дві – на ГАЗонах. Хоча в мене були відкриті всі категорії, крім причепів, я переважно кермувала «Москвичем», хоча трохи ставили мене і на вантажні авто. Прикро, але за 22 роки роботи в АТГ в мене ні разу не було нової машини, а хотілося б».

      Працювала Надія Миколаївна переважно по місту, якщо і траплялися відрядження, то лише в Олександрію та П’ятихатки. Спочатку обслуговувала дитячі дошкільні установи – розвозила по садочках продукти харчування. Потім була закріплена за їдальнями комбінату, а згодом – за управлінням підприємства: розвозила кореспонденцію.

      «Автомобілісти – народ з гумором і часто глузують з молодих колег. А тут ще й жінка. Як ставилися до Вас колеги-чоловіки?» – запитую пані Надію. «З повагою, але бувало різне, – відповідає і додає, – мені завжди комфортно було працювати у чоловічому колективі. З чоловіками набагато легше: тут ми посперечалися, виказали один одному свою думку, інколи і гаряче, а через хвилину вже все гаразд, ніби і не було непорозумінь між нами. Хороші були взаємовідносини у нас, дружні. Я дуже задоволена колективом. Зараз зустрічаємося з колишніми колегами, згадуємо життя. Теплі спогади залишилися про роботу».

      Працювати водієм жінці непросто. З цим погоджується Надія Миколаївна. Повинна бути і швидка реакція, і підвищена увага, адже дорога помилок не пробачає. Всього бувало, згадує жінка, особливо, коли зима: штовхали машину, і лопата в хід йшла. Траплялися також поломки на виїзді, втім Надія завжди давала собі раду.

      Тепер жінка за кермом – явище розповсюджене, але все ж таки зберігається упереджене ставлення до жінок-водіїв. Але, як говорять, є аси і серед представниць чарівної статі, і серед чоловіків є не дуже справні водії. Все залежить від людини, а не від статі. Головне, в чому переконана наша героїня, треба бути уважним, дотримуватися правил дорожнього руху, не «ліхачити». Хоча у молодості пані Надія таки полюбляла швидкість, втім не дозволяла собі розганяти авто більше як на 90-100км/год.

      Сьогодні Надія Миколаївна Волошина перебуває на заслуженому відпочинку. Вона щаслива мама та бабуся. З нагоди професійного свята щиро бажає своїм колегам-автомобілістам міцного здоров’я, зеленого світла і традиційного – ні жезла, ні цвяха!

      Підготувала Тетяна Корсуновська, фото з архіва ДП «СхідГЗК»

У нас в коллективе всегда царила замечательная атмосфера

      Председатель совета ветеранов автотранспортного хозяйства ВостГОКа Людмила Ефимовна Мирченко, как и ее коллега Надежда Николаевна Волошина, с теплом и с ностальгией вспоминает годы работы в АТХ. В автобазу она перешла в 1995 году с ЮРЗа, где работала мастером в цехе гальваники. Здесь освоила специальность оператора ЭВМ, а позже – диспетчера. На работу всегда шла в отличном настроении и с удовольствием. Трудились посменно, работы было много, и она требовала внимания и ответственности. «У нас в коллективе всегда царила замечательная атмосфера, – вспоминает Людмила Ефимовна. – Водители – ребята дружные, веселые, работать с ними было легко и интересно».

     После выхода на заслуженный отдых Людмила Мирченко активно влилась в ветеранское движение, вначале как волонтер, а позже возглавила совет ветеранов АТХ. Сегодня в совете на учете состоит 124 ветерана. Сложно организовывать работу в условиях практически полного отсутствия финансирования. Сейчас она держится на волонтерстве и благотворительности. Проинформировать, поддержать людей в трудную минуту, дать совет или просто пообщаться – эта работа стоит многого. В преддверии профессионального праздника автомобилистов Людмила Ефимовна пожелала всем здоровья, терпения, удачи и всех земных благ!

     Подготовила Татьяна Корсуновская, фото автора

 

 

 

 

Розділ: