Мы должны помнить о подвиге ликвидаторов
«Вас командируют в Чернобыль, выезд – завтра в 6 утра», - сообщил Николаю Николаевичу Харченко работник кадровой службы, позвонивший в дверь его квартиры. Пришлось прервать отпуск и затеянный дома ремонт, оставить жену с двумя маленькими детьми, чтобы отправиться в неизвестность…
Николаю Харченко на тот момент было 34 года. Имея высшее образование в строительной сфере, он несколько лет успешно работал по специальности в СМУ-1 и недавно был назначен начальником отдела охраны труда УПП. Шел август 1986 года. Об аварии на Чернобыльской АЭС, потрясшей весь мир, было достаточно информации. И то, что люди, направляемые на ликвидацию последствий катастрофы, подвергаются облучению, ни для кого не было секретом. «Чем буду заниматься я, какие задачи выполнять, сколько времени пробуду в зоне отчуждения?» - раздумывал Николай Харченко, приближаясь к месту назначения. Правда, от тревожных мыслей отвлекали живописные пейзажи Киевщины, мелькающие за окном: шикарные леса, зеркальные озера. Охватывала грусть от того, что эти заповедные места оказались загрязненными.
Растворобетонный узел: задача выполнена на «отлично»
«Поселили нас в бывшем пионерском лагере «Голубые озера», - вспоминает Николай Харченко. – Условия проживания были нормальные, хорошее питание. На работу возили автобусами. На окраине пгт Иванков мы занимались обустройством жилья для рабочих. Была определена территория, на которой устанавливались домики. Это были готовые конструкции чешского производства, которые доставлялись по железной дороге в разобранном виде. Под них необходимо было построить фундамент. Начальник ЖУСа Эдуард Шишков определил мои задачи: «Будешь заниматься в УС-605 охраной труда и одновременно – растворобетонным узлом». Дело в том, что первоначально рабочие использовали местный растворобетонный узел. Но он был старенький, это снижало темпы работы: было много простоев. Тогда наши «кулибины» придумали следующее. Был вырыт ров, в него загоняли миксер на основе КамАЗа. Возле рва стояла водовозка, цементовоз, экскаватор и лежала куча щебня. Миксер работал, как бетономешалка. А мы загружали туда щебень, цемент, песок, воду – и получался или бетон, или раствор, в зависимости от того, что требовало строительство. Поначалу не все шло гладко: закладывали материалы «на глазок». Но вскоре практическим путем отработали технологию – сколько надо воды заливать, сколько ковшей песка бросать… В итоге все наладилось отлично, и процесс шел без сбоев. С задачей справились».
О льготах и привилегиях не думали – просто работали
Николай Николаевич вспоминает, что в Чернобыльской зоне трудились тысячи людей из разных уголков страны: «География была широчайшая: Украина, Прибалтика, Казахстан, Узбекистан, Сибирь... Жили дружно, работали слаженно. Морально угнетало отсутствие выходных и оторванность от семей. Наблюдали, как по магистрали постоянно двигался транспорт от железнодорожной станции в сторону Чернобыля. Круглосуточно доставлялись грузы. Самосвалы, цементовозы, бензовозы и другая техника – движение было настолько интенсивным, что нередко случались аварии. Водители не выдерживали напряжения – порой засыпали за рулем. В период нашего пребывания в Чернобыльской зоне, случилась и беда с вертолетом – он рухнул возле здания АЭС, зацепившись за высокий башенный кран… Постоянно велись замеры доз облучения. Тем, кто выполнял работы непосредственно на реакторе, выдавали дозиметры. По внешнему виду они напоминали авторучки и помещались в нагрудный карман. 
Вечером после смены ответственные люди снимали показания этих дозиметров. Велись накопительные ведомости. Тем, кто работал не на реакторе, а на другой территории - замерялся уровень радиации на месте работы, и потом все подсчитывалось. После рабочей смены производился двойной контроль загрязнения радиоактивными элементами. На проходной лагеря проверяли одежду, руки. Если выявлялось превышение допустимых норм на одежде, то ты должен был тут же в вагончике снять ее и переодеться в новый комплект. Обеспечение было бесперебойное – никакого дефицита. Случалось, что утилизировать спецодежду приходилось уже после одной рабочей смены. Второй дозиметр стоял в столовой. Если руки были чистые – загоралась зеленая лампочка, если выявлялось превышение нормы – красная. Иногда оказывалось, что «фонили» наручные часы, приходилось их обрабатывать. Выдавали справки об уровне облучения. Поначалу никто не придавал им особого значения, – хорошо, хоть не выбросили. О получении каких-то льгот или привилегий не задумывались. Но когда вернулись домой, то все документы от нас затребовали и тщательно проверяли. Ведь находились хитрецы, которые хотели оформить себе статус ликвидатора, побывав в Чернобыльской зоне в однодневной командировке. Желтые Воды сыграли важную роль в ликвидации последствий аварии на ЧАЭС. Наш город был перевалочной базой для тех, кого призывали через военкоматы. Система работала таким образом: как только люди, работавшие в Чернобыле, получали определенную дозу облучения, их выводили из опасной зоны. А на смену им приезжали другие работники. В ожидании отправки в Чернобыльскую зону они работали на желтоводских строительных предприятиях. Как только поступала команда, то определенное количество людей направляли из Желтых Вод в Чернобыльскую зону. На ликвидации последствий аварии работало много желтоводцев - наших механизаторов, строителей, шахтеров – ведь там проводились и проходческие работы. Например, делались подкопы, разбирались многотонные завалы, чтобы добраться до очага горения. Очень пригодились шахтерские знания и опыт».
Чернобыльские события навсегда остались в памяти
Николай Харченко пробыл в Чернобыльской зоне полтора месяца и возвратился домой. До 1998 года трудился в ЖУСе, а потом перешел на гидрометаллургический завод ГП «ВостГОК». Работал инженером по техническому надзору, начальником отдела охраны труды. С 2013 года – на заслуженном отдыхе. Чернобыльские события навсегда сохранились в памяти Николая Николаевича. Он рассказывает: «Возле Памятного знака желтоводцам за мужество и героизм, проявленные при выполнении заданий Родины, установлены стелы, на которых перечислены наши земляки-ликвидаторы. По художественному замыслу фамилии ушедших из жизни выделяются золотым цветом. Становится грустно, когда в очередной раз подходишь к этим стелам и видишь, что знакомые фамилии выделены. Перед глазами всплывают эти люди, вспоминаются события 1986 года. Мы не должны забывать о Чернобыльской трагедии и тех, кто защитил мир от катастрофы».
Подготовила Елена Кубарева, фото из личного архива Николая Харченко
Виховання на власному прикладі
Не секрет, що власний приклад – найдієвіший засіб у вихованні дітей. Розуміючи це, представники ДП «СхідГЗК» разом зі своїми побратимами взялися проводити тематичні заняття з патріотичного виховання молоді в навчальних закладах Кропивницького, сел та селищ Кіровоградщини.
Маючи досвід відтворення історичних подій часів козацтва, відповідні костюми та інвентар, а головне – знання, патріотичний настрій та бажання популяризувати козацькі традиції, волонтери радо діляться своїми надбаннями з дітьми. У навчальні заклади вони приїздять на запрошення керівників. На заняттях розповідають вихованцям про життя козаків, їхні військові походи, про силу духу та відвагу. Не лише дітям, а й дорослим цікаво доторкнутися до унікальних артефактів. Цікаво, що серед представленої зброї частина знаходиться у приватній колекції одного з волонтерів, інша відтворена сучасними майстрами.
Цінність такого спілкування криється в тому, що є волонтери з бойовим досвідом, здобутим в зоні проведення операції Об’єднаних сил. Багато хто з них займається рукопашним боєм, бере участь у реконструкції історичних подій. Серед них представник Всеукраїнської федерації «Спас» Олександр Зобенко та голова профспілкового комітету Інгульської шахти Михайло Мельник (на фото). «Ми разом з колегами з шахти та однодумцями з Кропивницького об’єднали зусилля, щоб розповідати дітям про традиції, зокрема козачої доби, – розповідає Михайло. – Щоб діти знали історію України, займалися козацьким бойовим мистецтвом. Східні єдиноборства – це, звичайно, добре, але у нас є не менш гарні свої традиції, які ми намагаємося відроджувати, щоб передавати ці знання підростаючому поколінню. Пам’ятаєте козака Мамая, який уособлює народну силу духу, незламність волі в святій боротьбі з поневолювачами. На картинах Мамай сидить під дубом – символом роду людського. Коріння – це наші пращури, а крона дерева – майбутні покоління. Так от, чи буде зеленіти гілля, якщо не живити вологою коріння? Так і з нашою історією. Ми маємо її плекати, щоб зберегти для своїх дітей. Щиро дякую своїм друзям і побратимам, які беруть активну участь у цьому чудовому проєкті. Це працівники Інгульської шахти Олександр Сазанович та Віктор Жадан, Сергій Задорожній та інші».
Окрім старовинної зброї волонтери знайомлять дітей і з озброєнням сучасного українського війська (макети), розповідають про правила безпечного поводження зі зброєю, вибуховими матеріалами, знайомлять з побутом військових, демонструючи відповідне приладдя – армійські котелки, фляги. Таке розширене заняття нещодавно відбулося в школі м.Помошна на Кіровоградщині. Діти виявили неабияку цікавість як до історії українського козацтва, так і до сучасних військових формувань. Вони могли потримати зброю в руках, побачити вживу козацьке спорядження та однострій, які волонтери відтворили максимально реалістично.
«Люди вже втомилися від війни та прагнуть миру, і діти – не виняток, – вважає Михайло Мельник. – Тому наш головний меседж – захищати свою Батьківщину. Ситуація у сучасному світі диктує нам свої вимоги – кожен за необхідності повинен вміти боронити рідну землю. В цьому і криється головна суть. Ми не готуємо дітей до війни, ми виховуємо захисників, справжніх козаків та козачок, які у разі необхідності зможуть стати на захист своєї родини та країни. З давніх-давен так повелося в Україні, що українці – захисники, а не загарбники».
* * *
4 грудня працівники ДП «СхідГЗК» – захисники України, волонтери, керівники клубів патріотичного виховання взяли участь в урочистостях до Дня Збройних Сил України, що пройшли в Новомиргородській територіальній громаді біля меморіального комплексу Захисникам України. Зі святом всіх присутніх привітали голова Кіровоградської обласної ради Сергій Шульга, голова Новоукраїнської районної ради Олександр Небога та директор Обласного ресурсного центру допомоги учасникам АТО та ВПО Інеса Колпак. Лунали щирі слова подяки на адресу захисників, учасники АТО/ООС були нагороджені Почесними грамотами та подяками Кіровоградської обласної ради, відзнакою обласної ради «За мужність і відвагу».
Підготувала Тетяна Корсуновська
Мобільний пункт вакцинації – це зручно
На Східному ГЗК триває кампанія з вакцинації працівників. 3 грудня відбулося чергове виїзне організоване щеплення на Жовтоводському майданчику.
У мобільному пункті вакцинації було досить людно. Працювала бригада у складі медсестер Центру первинної медико-санітарної допомоги Ніни Шаханової та Олени Вівсянник, які привітно зустрічали відвідувачів, надавали необхідні консультації, підбадьорювали. Після проведення щеплення працівники ДП «СхідГЗК» поділилися своїми враженнями з кореспондентами «ТС».
Євген Рябчун, ведучий інженер дільниці монтажу та налагодження ЦЛ КВПтаА, прийшов за другою дозою вакцини. Не хвилювався, оскільки перше щеплення переніс добре, лише протягом кількох днів відчував легкий дискомфорт у місці уколу. «До вакцинації ставлюся нейтрально, – говорить Євген. – Наш комбінат увійшов до переліку підприємств і організацій, для працівників яких щеплення проти коронавірусу обов’язкове, тому я тут».
Олександр Занько працює кранівником на дільниці навантажувально-розвантажувальних робіт, зберігання та відпуску матеріальних цінностей служби ВТК. Як і багато людей, спочатку мав сумніви щодо вакцинації. Але, все ж таки, вирішив зробити щеплення. «Добре, що робота мобільного пункту організована безпосередньо на підприємстві, - зазначає Олександр. – Після введення першої дози вакцини почувався добре, ніяких проблем не було. Сподіваюся, що і сьогодні самопочуття буде в нормі, та вакцинація піде мені на користь».
Станом на 7 грудня вакциновано 4052 працівників ДП «СхідГЗК» (90%). Нагадуємо, що з 9 грудня 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 для працівників ДП «СхідГЗК» є обов’язковим.
Особи, що не пройшли повний або частковий курс вакцинації та не мають довідки про перенесений коронавірус чи абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, не будуть допущені до роботи.
Підготували Тетяна Корсуновська та Олена Кубарєва, фото Т.Корсуновської
