Робота – це не тільки виконання посадових обов’язків, а ще й взаємодія зі співробітниками, особлива атмосфера, яка присутня у кожному колективі. Завідуюча складом сірчанокислотного цеху ГМЗ Наталія Ружин переконана, що з колежанками їй пощастило!
На складі СКЦ вона працює вже 19 років. Прийшла на комбінат, маючи досвід роботи на Південному радіозаводі та підприємствах Півночі (де працювала на великих складах).
«Склад – це велика матеріальна відповідальність! – зазначає Наталія. – Це не просто «прийняв-видав-записав». Кожна цифра, кожна буква відіграє велику роль у моїй роботі. Періодично відбуваються перевірки. І, наприклад, якщо не вистачатиме навіть 10 см якоїсь труби – це вже порушення. Через склад проходить все, що поступає на СКЦ. Це матеріали, запчастини, спецодяг, сірка, реагенти тощо. І нашу готову продукцію – сірчану кислоту також ми відвантажуємо через наш склад.
Роботу свою люблю. Хоч уже два роки на пенсії, але продовжую працювати. У колективі чимало досвідчених людей з багаторічним стажем роботи. До речі, працівники старшого покоління – це справжній золотий фонд. Відповідальні, все вчасно роблять, дисципліновані, самовіддані, компетентні, грамотні. На них можна покладатися у будь-якій ситуації. Тому молоді є, в кого повчитися».
Свій відбиток на професійну діяльність нанесла війна. У день початку повномасштабного вторгнення Наталія була на роботі. Згадує, що спочатку було дуже страшно. Разом із колегами спускалися до бомбосховища і не знали, чого очікувати… Коли більшість працівників ДП «СхідГЗК» були виведені у вимушений простій, чимало сірчанокислотників продовжували працювати. Серед них і Наталія. Їй було необхідно виконувати свої обов’язки, адже здійснювалися ремонтні роботи, працював черговий персонал. Тож, видавала зі складу матеріали, запчастини тощо. З часом у колективі відбулися певні зміни: хтось звільнився, взяв довготривалу відпустку, виїхав за межі міста чи країни. Але ті колеги, що залишилися, стали ще дружнішими.
Наталія розповідає: «Ми з дівчатами підтримуємо одна одну, розповідаємо про сімейні справи, ділимося хвилюваннями. Збираємося після роботи, разом відзначаємо свята. Радіємо добрим новинам та допомагаємо долати проблеми. Така взаємопідтримка дуже цінна!
Ще моя велика підтримка – це сини. Обидва працюють на ДП «СхідГЗК». Старший син Роман Онищенко - на СКЦ апаратником підготовки сировини. Молодший – Владислав Тищенко - майстер на ГМЗ. Також він очолює ОСББ. Коли до міста почали приїжджати переселенці, Владислав допомагав знаходити меблі, переносити речі, облаштовуватися людям на новому місці. Кожен із нас робить свої добрі справи.
На жаль, через війну я не бачу своїх онуків – невістки з дітками виїхали за кордон. Це болюче питання, адже так не вистачає спілкування з малечею…
Бажаю усім жінкам краси, кохання, миру! Щоб якнайшвидше відновилося спокійне безтурботне життя, і ми з радістю працювали на рідному СКЦ, своєчасно отримували гідні зарплати. Щоб у кожній родині запанували тиша, злагода та спокій!»
На фото зліва направо: у верхньому ряду – Ірина Писаренко, Наталія Ружин, Світлана Юхно, Катерина Садова, Олена Марченко; у нижньому – Людмила Орлова, Маргарита Коломоєць, Оксана Терещенко Ірина Северіна.
