Одна із чудових рис українок – вміння пристосуватися до нових життєвих обставин, бути готовими до змін та у будь-якій ситуації зберігати жіночність. Це підтверджує історія Ірини Лєвєнцової, працівниці Смолінської шахти ДП «СхідГЗК».
Історія з історією
У дитинстві Ірина мріяла працювати вчителем. Тому вступила до Одеського державного університету імені І.І.Мечнікова. Отримала диплом учителя історії. Але перше робоче місце знайшла у дитячому садочку. Захопилася роботою з малечею та присвятила їй десять років свого трудового шляху (спочатку працювала у Одесі, потім - у рідному Смоліному). Аж раптом – скорочення штатів та пошуки себе в іншій справі…
За порадою матусі, яка працювала на Смолінській шахті, Ірина записалася на курси машиністів компресорних установок та успішно пройшла навчання. Вчилася старанно: конспектувала, запам’ятовувала, не випускала з поля зору жодної дрібниці. Потім довелося почекати, коли з’явиться вакансія.
І ось нарешті у травні 2009 року влаштувалася на шахту. Знайомство з виробничою діяльністю виявилося цікавим. Протягом двох місяців була ученицею, працювала під керівництвом наставниці, а потім – «відправилася у самостійне плавання». У перші дні було страшнувато, але ж швидко освоїлася та призвичаїлася до нової роботи.
«На компресорній станції виробляється стиснене повітря та подається в шахту і до підрозділів, які мають у ньому потребу, - розповідає Ірина. – У нас працюють машиністки та електрослюсарі. Робота відповідальна. Якщо не буде подаватися стиснене повітря – зупиниться вся робота у шахті».
Колеги поважають Ірину та зазначають: «Відповідальна, їй можна довірити справу та не хвилюватися за результат. Уважна – це дуже важлива якість для машиніста компресорних установок. А ще вона приємна у спілкуванні, доброзичлива людина».
Головне захоплення – онуки
Весь вільний від роботи час Ірина Лєвєнцова присвячує своїм рідним. Особливої підтримки потребує родина доньки. Її чоловік (працівник Новокостянтинівської шахти) пішов захищати Батьківщину з перших днів війни. Зараз перебуває на Херсонському напрямку. У подружжя двоє діток – першокласниця Аня та двомісячний Сашко. Тож турботливій бабусі Ірині завжди вистачає справ.
«Напевне, стала у пригоді педагогічна освіта та досвід робити з малюками?» - запитуємо у нашої співрозмовниці. «Так, звісно, - відповідає вона. – Знання з педагогіки допомагають! Тим більше, що сучасні дітки такі цікаві, вони потребують багато уваги. Мої онуки – моє головне захоплення, радість, відрада. Тож, допомагаю доньці, підтримую зятя, за можливості – відправляю донати на ЗСУ. Та вірю, що над нашою рідною Україною буде мирне небо. Напередодні жіночого свята хочу побажати всім скорішої Перемоги! Буде Перемога – буде у нас і все інше. І спокій, і здоров’я, і натхнення».
