Часи міняються, але незмінним на заводі залишається одне: чудовий колектив!
В цьому переконані заводчани, з якими зустрілася на ГМЗ пресслужба ДП «СхідГЗК».
Олексій Саєнко працює на ДП «СхідГЗК» з 2009 року. «Починав тренером у спортивно-оздоровчому комплексі, а у 2015 році був переведений на гідрометалургійний завод, - розповідає він. - На заводі пройшов навчання на чистильника, потім на апаратника з розділення рідкоземельних елементів. Зараз маю 6 розряд. Коли починав працювати на ГМЗ, переконався, що тут чудовий колектив, панує добра атмосфера».
Поринувши у виробництво, Олексій не забув про захоплення спортом – продовжує діяльність громадського тренера з плавання. Чимало дітей комбінатівців та інших юних жовтоводців навчив плавати саме він – майстер спорту міжнародного класу з морського багатоборства, майстер спорту з плавання, кандидат в майстри спорту з тріатлону. Радіють успіхам і вихованці Олексія: найвище досягнення – другий дорослий розряд.
Микола Коломоєць на ГМЗ з 1993 року. Прийшов на завод після закінчення технікуму та армійської служби. Починав апаратником на вилуговуванні, а з 2011 року працює оператором пульта керування.
«Чому прийшов на ГМЗ? Вірив у його перспективи! – зазначає Микола. - Тридцять років тому завод виглядав «свіжіше», ніж зараз. Робота кипіла, вироблялося багато продукції. Розуміємо, що нині часи нелегкі. Робочий ритм уповільнився… А ось що залишається незмінно чудовим – то це колектив. Мені сподобалося, що з перших днів досвідчені працівники оголосили правила: ми тут всі рівні, однакові, незважаючи на вік чи стаж, кожен працює на спільний результат.
Перебуваючи за пультом, я можу бачити роботу всього заводу. Якщо озвучити мою задачу простими словами: маю узгоджувати дії різних переділів, щоб вони злагоджено працювали та не допускалося порушень технологічного процесу».
Микола Гульченко, апаратник з розділення рідкоземельних елементів 6 розряду. На заводі – з 2001 року. До цього працював у ВВО.
«Коли прийшов на ГМЗ, вивчився на чистильника, потім перейшов у апаратники, - розповідає Микола. - Враження від заводу одразу були позитивні: все нове, цікаве, люди хороші. Завжди підказували, якщо мені було щось незрозуміло. Тепер я не відмовляю у допомозі молодим працівникам. На ГМЗ працювали мої батьки, зараз брати працюють. Трудова династія!
Роботу люблю, поспішаю на завод з гарним настроєм. Ціную, що у нас в колективі немає сварок та непорозумінь. Завжди допомагаємо один одному.
Сергій Західов, апаратник з розділення рідкоземельних елементів 5 розряду. На ГМЗ прийшов нещодавно, у жовтні минулого року. До цього навчався в університеті залізничного транспорту, працював на підприємствах невиробничої сфери. «Перше позитивне враження від заводу – це колектив, - ділиться Сергій. – Мені сподобалося, що всі, з одного боку, дружньо спілкуються один з одним, а з іншого – чітко знають свої обов’язки та сумлінно їх виконують. Тобто, атмосфера і товариська, і ділова водночас. На мій погляд, це унікальне поєднання. Цінно також те, що досвідчені працівники діляться знаннями, завжди готові підказати, допомогти. Найважче в роботі – нічні зміни. Раніше мені не доводилося працювати в такому режимі. Але, сподіваюся, що згодом звикну».
Наші співрозмовники адресують привітання з професійним святом всім заводчанам. Під час розмови висловлювалися різні побажання, але найголовніших виявилося два: щоб був мир та стабільна зарплата.
Щоб обладнання працювало без збоїв
Напередодні Дня металурга пресслужба ДП «СхідГЗК» завітала на гідрометалургійний завод, щоб розповісти читачам: чим живе основне виробництво, які завдання вирішують працівники, яка атмосфера панує в робочих колективах гідрометалургів.
Ремонтники - це справжня злагоджена команда
Станіслав Барабаш працює на ГМЗ з 2008 року. Понад рік виконує обов’язки майстра бригади 63 (цех 60, дільниця 62).
Прийшов на завод після закінчення технікуму, де навчався на токаря. На ГМЗ спочатку працював слюсарем-ремонтником. Ознайомившись із виробництвом, вирішив заочно здобувати вищу освіту – у 2016 році отримав диплом магістра Криворізького металургійного інституту за спеціальністю «обробка металів під тиском».
«Наша бригада слюсарів та зварників обслуговує два відділення у цеху 60, - розповідає Станіслав Барабаш. - Ми ремонтники, виконуємо заявки, які дають апаратники. Ремонтуємо хімічне обладнання. У нас тут проходить своєрідна «артерія заводу», яку треба підтримувати у належному стані. Щодня ми отримуємо нові завдання. Вони бувають планові та термінові – коли трапляється аварійна ситуація і треба якнайшвидше відновити роботу обладнання. Також щодня з кожної ремонтної бригади направляються працівники на СКЦ, долучаються до проведення ремонтів обладнання цеху.
Кожен працівник нашого колективу заслуговує на добрі слова. Є у нас справжні «аксакали». Це Сергій Соколенко, Анатолій Ісаков – слюсарі, які працюють з 90-х років. Також хочеться відзначити представників молодого покоління, які безвідмовно відгукуються при необхідності виконання складних та термінових робіт. Це Михайло Бурхович, Олександр Мельничук, Ігор Бабенко, Олександр Гавриленко. У нашій бригаді чудовий бригадир-ланковий Іван Чирва. Всі працюють на совість.
Ми разом уже 16 років, це справжня злагоджена команда. З нашого цеху чимало колег пішли служити. Підтримуємо зв'язок з ними. Зустрічаємо в колективі тих, хто повертається з фронту. На превеликий жаль, є втрати. Дуже боляче, коли надходять звістки про зникнення безвісти та загибель наших хлопців. Звісно, війна впливає на нашу роботу. Це і дефіцит кадрів, і пригнічений настрій працюючих…
Вітаючи колег із професійним святом, хочу побажати всім міцного здоров’я та щоб війна якнайшвидше закінчилася. Це просто найзаповітніша мрія – спокійно працювати під мирним небом».
Бригада у нас хороша, хлопці відповідальні
Денис Горобчук, майстер дільниці № 61 ГМЗ, очолює бригаду ремонтників у підпорядкуванні яких знаходиться потужне обладнання заводу – це млини, спіралі, трубопроводи, зумпфи, згущувачі тощо
. Хлопці виконують профілактичні і планові ремонтні роботи, аби воно працювало без збоїв. А оскільки обладнання має поважний вік, то роботи бригаді завжди вистачає. Тим паче, що нині її кількість значно менша тієї, що була на початку 2022 року – багато працівників цього колективу стали на захист Батьківщини. «Бригада у нас хороша, хлопці відповідальні, з гумором, бо зараз такі часи, що без цього важко, - говорить Денис Горобчук. – У бригаді працівники двох професій – зварники та слюсарі-ремонтники. В основному всі мають досвід роботи 10-20 років».
«У нас небезпечне виробництво, тому кваліфікація працівників має велике значення, - доповнює колегу Вячеслав Сердюк, в.о начальника цеху з ремонту обладнання рудопідготовки. – Намагаємося утримувати стабільний колектив, щоб виконувати поставлені виробничі завдання. Звичайно, поповнюємо колектив новими кадрами, але намагаємося брати людей з досвідом роботи. Всі хлопці молодці, стараються, працюють з повною віддачею. Складно з постачанням необхідних матеріалів та комплектуючих. Багато питань успішно вирішуємо завдяки винахідливості працівників. Головне – забезпечуємо працездатність обладнання, від роботи якого напряму залежить виконання плану з випуску УОК.
З нагоди професійного свята бажаю колегам міцного здоров’я. Буде здоров’я – будемо працювати. Слава ЗСУ! Слава Україні!»
Є велике бажання працювати і розвиватися
У липні цього року після дворічної служби в лавах ЗСУ до рідного заводу повернувся Дмитро Чорнобривець, начальник зміни виробничого відділу ГМЗ. Як зустрів колектив свого колегу, як відбувається адаптація до мирного життя, чи змінився завод за ці два роки – ці та інші питання ми задали Дмитру Чорнобривцю, зустрівшись з ним під час підготовки матеріалів до професійного свята гідрометалургів.
Свій трудовий шлях на ГМЗ Дмитро Чорнобривець розпочав у 2017 році. До того з урановим виробництвом вже був заочно знайомий – на заводі працювали батько, мати і брат Дмитра. Стабільна на той час заробітна плата, можливість кар’єрного зростання привернули увагу юнака. Прийшов на ГМЗ звичайним чистильником, хоча за плечима мав вищу освіту. Згодом перейшов в апаратники з розділення рідкоземельних елементів, підміняв операторів на пульті управління. Паралельно отримував другу вищу освіту за фахом хімік-технолог. Здобувши освіту за фахом, почав підміняти майстрів зміни. Потенціал молодого спеціаліста не залишився непоміченим. За кілька місяців до початку повномасштабної війни Дмитру запропонували спробувати себе в якості начальника зміни виробничого відділу заводу. Стажування він проходив у досвідченого заводчанина Станіслава Антоненка. Життя вирувало, але все перервала повномасштабна війна.
У лютому 2022 року робота СхідГЗК призупинилася, більшість його працівників опинилися у вимушеному простої. Першим у військкомат пішов батько Дмитра. Брат Сергій, який працював на ГМЗ черговим електриком, долучився до ТРО. Чергував на блок постах, згодом став на облік у військкомат. Дмитро, як начальник зміни, продовжував працювати. Втім за тиждень також звернувся до військкомату з проханням: «Пишіть мене до брата, щоб ми разом йшли захищати Україну!» Речі для фронту у хлопців були зібрані з першого дня повномасштабного вторгнення. З травня 2022 року у складі ЗСУ брати стали на захист України. Сергій і зараз продовжує боронити суверенітет нашої держави, а Дмитро після 2 років і 8 днів служби за сімейними обставинами демобілізувався і повернувся до своїх виробничих обов’язків.
Колектив гостинно зустрів колегу, з розумінням і повагою поставився до періоду адаптації ветерана війни до мирного життя: колеги не задавали зайвих питань, не перебільшували з турботою, просто щиро раділи поверненню Дмитра. Не виникло проблем і з виконанням виробничих обов’язків після тривалої перерви.
- У мене був дуже хороший наставник – Станіслав Антоненко, який дав мені потужний старт, - розповідає Дмитро Чорнобривець. – Сьогодні достатньо лише глянути у комп’ютер на технологію гідрометалургійного та сірчанокислотного виробництв, відразу все пригадується. Так що проблем з цим немає. Тим паче, що постійно перебуваю у комунікації з колегами та підлеглими. Є велике бажання працювати і розвиватися. Мені дуже комфортно. Колектив у нас усталений, багато працівників з великим досвідом. Приходять і новенькі, яким ми передаємо свій досвід.
- ГМЗ на підприємстві завжди був кузнею кадрів. І тепер ви продовжуєте традицію передачі досвіду наступному поколінню гідрометалургів?
- Звичайно. Одне покоління змінює інше, так влаштоване життя. Ми вчимося у старших і водночас приносимо у виробництво щось своє.
- А що саме?
- Ми відходимо від старого радянського стандарту мислення, замінюючи його на більш гнучке. Спокійно спілкуємося як з підлеглими, так і з керівництвом. Радимося, як краще вирішити те чи інше питання. І думка кожного працівника – вагома. Серед моїх підлеглих є люди набагато старші за мене, з великим досвідом, які щодня обслуговують якийсь технологічний вузол чи процес. Звичайно, вони більш обізнані в деяких питаннях, тому прислухаюся до їхніх пропозицій та порад. Кожен дає свою ідею, з них ми будуємо дорожню карту вирішення проблемної ситуації. Я впевнений у людях, з якими працюю. Тут не треба зайвих слів і пояснень, адже разом працюємо на кінцевий результат, і така конструктивна робота приносить моральне задоволення.
- Життя зараз дуже непросте, багато тривоги. Це стосується і виробництва, і безпекової та соціальної складових, і перспектив щодо майбутнього. Де знаходите ресурс для повноцінного функціонування?
- Напевне, у зміні діяльності. На роботі викладаєшся на 100%, а додому роботу не несеш, бо це простір для відпочинку й інших важливих справ. Так, бувають моменти де ти докладаєш максимум зусиль щодо організації виробничого процесу та усуненню аварійних ситуацій. А вдома чекає маленький син, дружина, а ще й чотирилапі друзі – собака, кішка, хом’як. Всі потребують уваги і моєї участі. Тому намагаюся розділяти діяльність.
- Тобто така проста формула успішної діяльності – на роботі максимально продуктивно організувати процес, а за прохідною згадати, що ти вже не працівник, а татко, чоловік, син тощо, і насолоджуватися життям.
- Так, це дозволяє тримати баланс. Зрозуміло, що кожна відповідальна людина буде і перед сном аналізувати свої дії протягом дня, робити висновки, планувати завтрашній день. Так, напевне, вчиняє багато хто, але у всьому має бути міра.
- Якщо можна, повернімося до вашої сім’ї. У вас маленький син, як ви почуваєтеся у ролі батька?
- Зараз у сина особливий період в житті. Він готується йти до першого класу. Ми з дружиною максимально підтримуємо його у процесі підготовки. З мамою він займається мовою і математикою, зі мною вчить вірші та читає. Свого часу я прочитав книгу Роберта Кіосаки «Бідний тато, багатий тато», яка дала мені підґрунтя для роздумів. Свій вільний час приділяю сину, це: розмови, навчання, відпочинок. Намагаюся бути демократичним батьком: я і тато для сина, і товариш, в залежності від ситуації.
- Як родина сприйняла ваше рішення піти добровольцем на війну?
- Ніхто не готовий і не радий проводжати рідних на війну. В нашій сім’ї є правило, що кожен може висловити свою думку з приводу певного питання, але вибір все рівно за тим, чиє це питання.
- На фронті важче фізично чи морально?
- Морально - це дуже важко. Фізично себе можна підготувати.
- На війні все по іншому, там інший світ, інші правила життя та виживання.
- Так. Там страшно. І це нормально. Я б сказав не так страшно самому загинути, як дуже страшно втрачати, усвідомлюючи, що ти нічим не можеш допомогти. Тому головне – самоконтроль, злагоджені дії всередині колективу і удача. Мені пощастило. У нас був дуже гарний згуртований колектив. Побратими – всі молоді, завзяті, вмотивовані, з хорошим почуттям гумору. Це була дуже потужна підтримка в усьому. Також хочу висловити щиру вдячність моїм колегам-заводчанам на чолі з директором заводу Віталієм Жушманом. Вони постійно тримали зі мною зв'язок, допомагали швидко «закривати» потреби в тих чи інших речах, які часто виникають на фронті.
- На яких напрямках ви несли службу?
- Запорізький та Донецький напрямки. Напевне витримати все це було важче рідним, ніж мені. Зараз поясню свою думку. Ти знаходишся на фронті, виконуєш бойові завдання, і якщо все успішно, повертаєшся в тил, щоб відновитися та розслабитися наскільки це можливо. А дружина не знає, що відбувається з тобою в той чи інший час. Вона постійно чекає на повідомлення. А отже постійно перебуває у напруженні. Думаю, що періодами дружині військовослужбовця або дитині, або батькам тяжче, ніж самим військовим. Намагався постійно тримати зв'язок з рідними. Якщо не міг сам сповістити, то хлопці підстраховували. Багато слів не потрібно, інколи було достатньо лише відправити «+». Всі розуміли, що зі мною все добре.
- Вдячні вам і всім, хто виконує таку важку та потрібну роботу на фронті. Чудово, що ви повернулися на підприємство. Впевнені, що ваш потужний досвід та всіх комбінатівців, які зараз на фронті, дуже потрібен сьогодні підприємству.
- Це так. Головне, щоб суспільство було готове прийняти всіх, хто повертається. Адже нам доводиться майже заново будувати своє життя. Кожному військовослужбовцю після повернення потрібен час для адаптації в соціумі.
- Що б хотіли побажати колегам з нагоди професійного свята?
- Зараз у мене єдине бажання – мирне небо для України!
- Дякуємо за цікаву бесіду. Зі святом!
