Шановні друзі! На цьому тижні ми відзначаємо три свята:
23 серпня – День Державного Прапора України, 24 серпня – День Незалежності України, 25 серпня – День шахтаря.
Кожне із цих свят по-своєму важливе для к
омбінатівців. У буремні часи наш колектив доводить свою відданість Батьківщині реальними справами. Кожен п’ятий працівник підприємства зараз на фронті – наші мужні колеги відстоюють Незалежність зі зброєю в руках, даючи рішучу відсіч підступним ворогам, щоб синьо-жовті прапори гордо майоріли над кожним українським містом та селом.
А ті комбінатівці, які тримають трудовий фронт, намагаються зробити все можливе заради підтримки стабільної роботи підприємства та урановидобувної галузі України. Сумлінна робота кожного працівника – це внесок у загальний результат роботи ДП «СхідГЗК». Кожен підрозділ – це важлива ланка складного виробничого ланцюга. А на його початку стоять гірники шахт комбінату, які обрали для себе нелегку, але шановану працю.
Шановні гірники, комбінатівці, ветерани підприємства! Прийміть щирі вітання зі святами та вдячність за вірність обраній справі, згуртованість, наполегливість у досягненні виробничих результатів.
Бажаємо вам міцного здоров’я, Перемоги та Миру!
Адміністрація, профком, рада ветеранів ДП «СхідГЗК»
__________________________________________________________________________________________________________________________________
Україна обов’язково здобуде Перемогу!
458 працівників шахт ДП «СхідГЗК» зустрічають професійне свято День шахтаря далеко від своїх трудових колективів та рідних домівок. Вони мужньо захищають нашу Батьківщину від підступного ворога на різних напрямках фронту. Чимало гірників стали до лав ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення. Серед них був і працівник Інгульської шахти Володимир Чернецький. Після двох років служби у березні 2024 року він повернувся на рідну шахту. Напередодні Дня шахтаря пресслужба ДП «СхідГЗК» поспілкувалася з мужнім захисником.
Важлива ланка виробничого ланцюжку шахти
Володимир працює електромеханіком на дільниці «Технологічний комплекс по дробленню, сортуванню, збагаченню, завантаженню руди й ОШВ». Розпочав трудовий шлях на Інгульській шахті у 2010 році. Дев’ять років працював електрослюсарем на поверхні, потім перевівся підземним електромеханіком. А через рік повернувся на свою дільницю, де працює і зараз.
«Разом із електрослюсарями та електрозварниками ремонтуємо та обслуговуємо обладнання і техніку різних видів, - розповідає Володимир. - Наше завдання - забезпечувати безперервну роботу дільниці – дбати про обладнання дробарно-сортувального комплексу, очищення шахтних вод, екскаваторів тощо. Саме тут знаходиться, так би мовити, кінцева ланка шахтного виробничого ланцюжку - звідси відправляється руда у Жовті Води на гідрометалургійний завод. Колектив у нас згуртований, дружний, є взаємопідтримка. Але проблема – нестача кадрів. Дехто звільнився, але більшість хлопців воюють. Зараз служить в ЗСУ мій кум та колега енергетик Дмитро Селіверстов. До речі, багато хлопців з нашої шахти пішли добровольцями. У перші ж дні повномасштабної війни…»
Разом працювали, разом воювали…
Володимир Чернецький – батько трьох дітей. Зараз його старшому сину 15 років, а двійнятам – по 10. Маючи законні підстави на відстрочку, він не скористався нею, а разом із іншими патріотично налаштованими кропивничанами пішов записуватися до тероборони.
Він згадує: «Тоді біля військкомату можна було побачити всіх. І здорових, і хворих. І працюючих, і шахтарів-регресників. І з військовим досвідом, і без досвіду армійської служби… Всі були налаштовані рішуче. Звісно, ми не могли передбачити, що далі буде відбуватися. Але точно знали, що не хочемо зустрічати ворогів біля наших домівок. Розуміли, що треба зупиняти загарбників якнайшвидше».
За час служби Володимир змінив 3 військових спеціальності: стрілець, водій та штаб-сержант групи персоналу. Кожна з них мала свої особливості. Спочатку служив у Кропивницькому, разом із іншими військовослужбовцями чергували на блок-постах, патрулювали місто, охороняли військовий аеродром Канатове. Неможливо забути трагічні події 12 березня 2022 року. В той день відбувся потужний ракетний обстріл аеродрому, який забрав життя кількох військових.
«Тоді ми завершили чергування та виїхали з аеродрому, - згадує Володимир. - А нас змінили інші побратими, які заступили на чергування. Серед них були колишні працівники Інгульської шахти Сергій Савченко та Олександр Ларіонов. Вони загинули разом із п’ятьма іншими військовими. Ця жахлива подія вразила кропивничан…
Так склалася доля, що мені довелося служити разом із Дмитром – сином Сергія Савченко. Він теж працює на Інгульській шахті. Коли наш підрозділ у травні 2022 року був направлений на Луганський напрямок, я побачив, як Дмитро діє в бойових умовах. Якщо чесно, то цей хлопець мене просто вразив – наскільки мужньо він проявляв себе! Це справжній воїн, який дуже багато зробив для Перемоги. Гідний син свого батька. Зараз він продовжує службу в іншому підрозділі, але ми завжди із задоволенням спілкуємося, коли вдається зустрітися».
Колега-шахтар витягнув з поля бою після поранення
«Повертаючись до подій на Луганщині, варто зазначити, що тоді це був один із найважчих напрямків фронту, де точилися дуже запеклі бої… - згадує Володимир Чернецький. - Нескінчені обстріли, потужні вибухи, кров, «300-ті» та «200-ті» побратими… Скажу відверто: це було жахливо. Особливо для тих, хто до цього був далекий від військової справи.
Але добре, що поруч з нами були досвідчені військові, які пройшли АТО. Вони не давали «новачкам» занепадати та зупиняли паніку, якщо вона починалася. Ці побратими дуже допомагали підтримувати, як то кажуть, бойовий дух.
Під час бою в районі селища Тошківка 4 червня я отримав кульове поранення в ногу. Залишився живий завдяки своєму побратиму Олегу Ганіну. Він допоміг мені вибратися з поля бою та дістатися до медиків. Фактично, витягнув на собі… Олег раніше теж працював на Інгульській шахті. Хоробрий воїн та батько Героя – його син загинув на війні…»
Після отримання поранення Володимира Чернецького було направлено на лікування. Медична евакуація відбувалася за певним маршрутом (з госпіталю одного населеного пункту до іншого, і так аж до Вінниці). Після лікування та реабілітації Володимир продовжив служити водієм, а наприкінці 2022 року йому довірили відповідальну роботу в штабі військової частини».
«Якщо комусь здається, що у штабі «сидять та папірці перебирають», то це зовсім не так, - розповідає Володимир. - У цьому я переконався на власному досвіді. Ведення військової документації потребує особливої пильності. Напружена робота, постійна зосередженість, відрядження на передову. Це все непросто. Але я намагався чітко виконувати всі завдання».
Повернення на рідну шахту
23 лютого 2024 року стало пам’ятним днем у військовій біографії Володимира. Цього дня він звільнився зі служби. Перед тим, як прийняти рішення про звільнення, сумнівався. Але, все ж таки, вирішив, що треба подбати про родину – дружину та дітей, які дуже чекали, коли тато повернеться та зможе приділяти їм час, буде поруч.
«У перші дні було важкувато переключитися на мирну працю, - ділиться Володимир. – Але, незважаючи на дворічну перерву, професійні навички я не втратив. Тому продовжую працювати на рідній шахті, на своїй улюбленій роботі.
Вітаю усіх шахтарів із професійним святом. Бажаю колегам здоров’я та витримки. Адже шахтарська праця – нелегка. Особливо у тих моїх колег, хто працює у підземних умовах. Не кожна людина здатна витримати таке навантаження. А ще усім бажаю мирного неба! Війна багатьох виснажила… Але Україна обов’язково здобуде Перемогу!»
Від редакції
Щиро дякуємо Володимиру Чернецькому за відверту цікаву розмову та за його особистий внесок у наближення нашої Перемоги. Шана та повага усім українським воїнам-захисникам!
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Бліц- інтерв’ю до Дня шахтаря
Напередодні професійного свята працівники Інгульської шахти відповіли на запитання пресслужби ДП «СхідГЗК»:
- Скільки років ви працюєте на підприємстві?
- Чим важлива ваша професія для життєдіяльності шахти?
- Які «плюси» вашої роботи?
- Чи маєте хобі? Як відпочиваєте?
- Що бажаєте колегам в День шахтаря?
Олександр ОЛІЄВСЬКИЙ, стовбуровий підземний:
- На шахті я працюю з 2016 року. Починав гірником підземним, а через чотири роки став стовбуровим. Моє робоче місце - на горизонті 280 м. Це приміщення стовбурового, в якому розташовані пульти управління пристволової механізації.
Коли доставляється руда, я завантажую у кліть вагонетки, і вони піднімаються на відмітку «+15». Там відбувається розвантажування і порожні вагони повертаються назад, на горизонт 280 м. Тут уже чекає нова партія вантажу, яку треба підняти. Відбувається обмін: порожні вагонетки їдуть на обгінну виробку, а потім відправляються за рудою.
Якщо говорити про «плюси» моєї роботи, то в першу чергу це хороший колектив. Коли все налагоджено, є взаєморозуміння з пів слова, то і працюється гарно, і зміни проходять успішно.
Хотілося б ще до «плюсів» віднести стабільність, яка була раніше. На жаль, зараз її немає… А ось колеги чудові. Тривалий час працюємо разом із Дмитром Головчуком, Артемом Зиковим. Багато наших хлопців служать з перших днів повномасштабного вторгнення. Фактично, 80% колективу нашої дільниці зараз на війні… Намагаємося дізнаватися про їхні новини, тримаємо зв'язок. Нещодавно приходив у гості Олександр Гребенчуков. Були раді його бачити, поспілкуватися.
Щодо хобі – були часи, коли частіше рибалив та грав у футбол з друзями. Зараз за станом здоров’я швидко бігати не можу, тому можу лише вболівати. Тож, відпочиваючи від роботи, можу із задоволенням подивитися футбольний матч.
Хочу побажати гірникам мирного неба, міцного здоров’я, щоб скоріше закінчилася війна та наші хлопці повернулися в колектив!
Олександр ШАПОВАЛ, електромонтер лінійних споруд електрозв’язку та проводового мовлення:
- На Інгульській шахті працюю 21 рік. Із них десять – на поверхні, одинадцять – у підземці. Прийшов сюди за порадою батька. Він понад сорок років працює токарем у ремонтно-механічній майстерні шахти.
Я починав машиністом компресорних установок, а з 2013 року працюю електромонтером зв’язку на дільниці електромеханічного забезпечення.
«Завербував» мене на цю дільницю Андрій Стороженко. Ми з ним знайомі з дитинства – до третього класу разом навчалися. Саме з його легкої руки я розпочав працювати електромонтером лінійних споруд електрозв’язку та проводового мовлення (прийшов на його місце, оскільки він перейшов на посаду електрика).
Зв'язок відіграє важливу роль на виробництві. Тим більше, на такому серйозному як уранова шахта. За допомогою зв’язку можна передати термінове повідомлення, якщо склалась якась аварійна ситуація, або виникли зміни у планах з виконання виробничих завдань. Під час здійснення високовольтних перемикань на підземних горизонтах у електриків є можливість зв’язуватися з фахівцями на поверхні.
Отже, моє завдання – забезпечувати безперебійний зв'язок між дільницями. Роблю профілактичні огляди, реагую на проблемні питання, виконую ремонт обладнання. Наприклад, мені кажуть, що телефонний апарат не працює. Тоді я його замінюю на інший, раніше відремонтований.
Відстань між Центральним та Мічурінським родовищами – 6 км. І така сама довжина телефонної лінії, яку я обслуговую. Кріплення, болти, гайки та інші деталі – це все моє.
Колектив у нас чудовий. Звісно, за час роботи відбувалися зміни: хтось виходив на пенсію за віком чи за станом здоров’я, дехто звільнявся.
Зараз працюємо разом із Костянтином та Олександром Великородами, Ігорем Шагіним і нашим керівником – Сергієм Олександровичем Погрібним. Коли поруч хороші колеги – то і працюється добре.
Взагалі, робота мені подобається. Серед «плюсів» можна виділити тривалість робочої зміни - 7,2 години (скоріше потрапляєш додому порівняно з тими, в кого 8-годинний робочий день або взагалі 12 годин, як на моєму попередньому місці роботи). Зараз у мене тільки перші зміни, без вечірніх та нічних. Це теж добре.
Моє хобі пов’язане з ІТ-сферою. Із задоволенням проводжу вільний час за комп’ютером. Можу написати якусь програму чи створити односторінковий сайт (на замовлення друзів, наприклад). Тобто, за професією я електромонтер, а в душі ІТ-шник! Навчався самостійно, шукав інформацію в гуглі, на ютуб-каналах.
З нагоди Дня шахтаря бажаю колегам, щоб стабільно виплачувалася заробітна плата, налагодилося постачання, і шахта працювала, як то кажуть, довго та щасливо. І обов’язково – під мирним небом!
Руслан КАЛІНЧУК, електрослюсар черговий та з ремонту устаткування:
- З Інгульською шахтою пов’язані понад двадцять років моєї професійної діяльності. Спочатку протягом п’яти років працював у будівельно-монтажному управлінні №5, яке було при шахті. З 2008 до 2013 року – вантажником на складі відділу технічного постачання. Далі вже перейшов на підземну працю – півтора роки відпрацював електрозварювальником, а потім перейшов в електрослюсарі. З 2020 року - бригадир електрослюсарів дільниці внутрішньошахтного транспорту.
На нашому обслуговуванні – 11 електровозів. Вони розташовані на різних підземних горизонтах. Проводимо ремонтні роботи – планові та термінові. Від нашої праці залежить стабільна робота техніки, а отже і своєчасна доставка вантажів.
Повномасштабне вторгнення серйозно вплинуло на виробничу діяльність шахти. Із нашої бригади електрослюсарів залишилося працювати четверо, а 12 колег воюють. А щодо всієї дільниці ВШТ, то у нас було 86 працівників, зараз тільки 22. Дехто звільнився за віком чи станом здоров’я, а більшість захищають Батьківщину. Четверо працівників дільниці загинули, це великий біль… З хлопцями, які зараз служать, ми підтримуємо зв'язок.
Коли вони телефонують, то кажуть, що сумують за мирною працею. Їм дуже хочеться повернутися до свого колективу та продовжити працювати, як у старі добрі часи.
Мені хотілося б розповісти про декількох колег, з якими працюємо поруч. Повернувся до нас після служби в ЗСУ електрозварювальник Андрій Завгородній, учасник бойових дій. Він пішов захищати Батьківщину добровольцем, воював на важких напрямках фронту, отримав поранення.
Працює у нашому колективі електрозварювальник Михайло Сівков – працьовитий та надійний, завжди приходить на допомогу у виробничих справах, навіть якщо це не стосується його безпосередніх обов’язків.
Поруч зі мною працює досвідчений електрослюсар Сергій Сергійович Постніков, який завжди готовий поділитися своїми знаннями. Я багато чому в нього вчуся.
Викликає захоплення професійна майстерність бригадира машиністів Олега Петрушина. Він має стаж роботи понад 20 років та здатен проїхати по всій шахті «із заплющеними очима»!
Ще про багатьох працівників можна розповідати і розповідати… Нас із колегами об’єднує не лише робота. Коли тривалий час працюєш разом, то це не тільки професійна діяльність, а й міцна дружба. Дні народження, свята, особливо - День шахтаря, завжди святкували з колегами. Збиралися на природі чи в кафе у вільний час. Такі традиції.
Взагалі, про вибір професії я не шкодую. Не дивлячись на затримки з виплатою зарплати та інші складнощі. Моя робота цікава, я пишаюся, що працюю на шахті. Коли знайомі та друзі розпитують: «Ну як же ж там працюється у підземних умовах?», то із задоволенням ділюся враженнями.
Не лякає мене і відстань до роботи. Живу у Компаніївці, то щодня доводиться долати 40 кілометрів. У будь-яку погоду: хоч жара, хоч снігові замети – завжди поспішаю на зміну, не запізнююся. Бо дисципліна – це важливо.
Щодо наявності хобі, то яке може бути хобі в селі? Головне захоплення – господарські справи! Тож, відпочиваю, чергуючи виробничу діяльність та сільськогосподарську.
Вітаю усіх шахтарів з професійним святом. У першу чергу бажаю якнайшвидшої Перемоги! І щоб шахта знову працювала у стабільному режимі.
Сергій БАСИСТИЙ, гірник очисного забою на бурінні:
- На Інгульську шахту я прийшов у 2013 році. Спочатку дев’ять місяців працював в охороні, на поверхні. А потім пройшов навчання на курсах та опанував спеціальність гірника очисного забою на бурінні. Так і працюю уже десять років.
Скажу відверто: спочатку було важко. Потім трохи звик, а згодом ще більше увійшов у робочий ритм, втягнувся. Якщо пояснити коротко виробничий процес, то спочатку в шахті йдуть прохідники, а далі вже наша черга – розбурюємо експлуатаційний блок за допомогою бурильних станків НКР-100М. У нашій бригаді використовуються три таких станки. Особливість нашої роботи – розуміємо один одного не те, що з пів слова, а з одного погляду чи жесту! Адже під час буріння буває дуже шумно.
Розумію, що обрав нелегку професію. Але робота мені подобається. Хоч і працювати непросто, але вагома перевага – рівень зарплати. А ще нам ніколи не буває нудно на робочому місці: коли постійно в русі, то час плине непомітно, зміна пролітає швидко. Звісно, важливо, і з ким працюєш поруч. Колектив у нас хороший. Є такі колеги, з якими вже трудимося пліч-о-пліч багато років. Наприклад, Дмитро Кондратенко (працює на півроку більше мене).
Чимало працівників Інгульської шахти зараз у лавах Збройних Сил України. Став на захист Батьківщини і наш бригадир Олексій Колос – досвідчений воїн, учасник АТО. Також воює працівник нашої бригади Максим Конобрицький. Намагаємося бути на зв’язку з ними, а коли хлопці бувають у відпустці, то зустрічаємося та спілкуємося.
Чи є в мене хобі? Оскільки маю приватний будинок, то головне хобі – це займатися хатнім господарством. Там завжди вистачає роботи! Коли є вільний час, також можу подивитися футбольні матчі.
Щиро вітаю колег із Днем шахтаря! Бажаю наснаги, терпіння, миру та успіхів в усіх справах!
______________________________________________________________________________________________________________________________________
Працюємо, щоб нашим гірникам було комфортно та смачно!
Шахта працює як о
дин великий механізм, у якому важлива кожна ланка. Гірники Новокостянтинівської шахти звернулися до пресслужби ДП «СхідГЗК» з проханням розповісти у святковому випуску про співробітниць дільниці адміністративно-господарського обслуговування. Там працюють справжні господині, вправні майстрині, які дбають про те, щоб працівники шахти мали добре випраний спецодяг та смачне харчування. Тож, знайомимо читачів «ТС» з найдосвідченішими працівницями дільниці АГО – Наталею Лемещук та Ольгою Руденко.
Наталя Лемещук на Новокостянтинівці – вже 13 років. Працювала підсобним робітником та робітником виробничих лазень. Зараз - машиніст із прання та ремонту спецодягу. Завжди відповідально ставиться до своєї роботи, намагаючись виконати її швидко та якісно. Адже це робиться для комфорту гірників, важку працю яких вона дуже поважає.
Колеги цінують Наталю за працелюбність, порядність, чуйність та уважність. А вона завжди з гарним настроєм поспішає на роботу до свого рідного дружного колективу.
Ольга Руденко – досвідчений працівник сфери громадського харчування. Працює на НК шахті 17-й рік. Вона кухар 5 розряду, справжній професіонал своєї справи. Завжди випромінює добро та позитив, підкорює щирістю та відвертістю. Ольга – досвідчений наставник та новатор, щедро ділиться своїми знаннями та секретами кухарської майстерності з молоддю.
Прагне, щоб відвідувачі їдальні завжди з апетитом приступали до споживання їжі та йшли працювати ситими і задоволеними.
Колектив дільниці АГО на чолі з Тетяною Шульгою вітає працівників усіх шахт ДП «СхідГЗК» з професійним святом, бажає стабільної роботи під мирним небом!
Шана шахтарській праці
Слава Україні!
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Виконують відповідальні та складні завдання
Незважаючи на призупинку видобутку руди, на Смолінській шахті відбувається виконання певних видів робіт. Серед них – огляди стволів, які здійснюють працівники дільниці внутрішньошахтного транспорту. Напередодні Дня шахтаря вони потрапили у фотооб'єктив нашого позаштатного кореспондента Віктора Юрченка.
Регламентні роботи (до яких відноситься і огляд стволів) на всіх працюючих та непрацюючих шахтах необхідно проводити щодобово. Це передбачено «Правилами безпеки під час розробки родовищ рудних та нерудних корисних копалин підземним способом».
Безпека – це надважливо!
«Ми обслуговуємо шість стволів, - розповідає в.о. начальника дільниці Андрій Ревенко. - Це відповідальне та складне завдання, яке потребує фізичної витривалості та чіткого дотримання правил з охорони праці. Хлопцям доводиться їхати на «даху» кліті, вони користуються запобіжними поясами. Глибина головного ствола – 460 метрів. Тому безпека – це надважливо! Завдання бувають різні. Наприклад, є провідники, по яких рухається кліть. Буває, що вони потребують заміни. Тоді доводиться виконувати цю роботу, яка робиться, можна сказати, у повітрі. Я вдячний нашим працівникам за те, що працюють сумлінно та відповідально, хоч і в обмеженій кількості».
Колись на шахті життя вирувало, як у вулику…
Андрій Ревенко працює на Смолінській шахті з березня 2009 року. Починав на комплексі «Алтаїт» машиністом. В основі роботи цього комплексу було закладено принцип глибокої радіометричної сепарації радіоактивних руд. Таким чином здійснювалася рекультивація відвалів. Коли комплекс відпрацював відвали, Андрій перейшов на дільницю вилуговування, де працював понад 5 років. Потім була кількамісячна пауза, після якої продовжив роботу на рідній Смолінській шахті з 2020 року майстром на дільниці ВШТ. Зараз виконує обов’язки начальниці дільниці. Озираючись на 15-річний трудовий шлях, про свій вибір не шкодує:
«Я народився та виріс у Смоліному. Пишаюся тим, що мій батько будував це селище! Працював у будівельно-монтажному управлінні №7, 44 роки присвятив будівництву: житлові будинки, промислові споруди – багато об’єктів, до зведення яких він причетний. Головним підприємством для селища завжди вважалася шахта. Коли я дізнався, що там є вакансії, зрадів безмежно! Для мене, молодого хлопця, влаштуватися на таке потужне підприємство було справжнім щастям.
Згадаю часи, коли тут життя вирувало, як у вулику… Багато працівників, жваве обговорення робочих моментів, дружнє спілкування, їдальня… Нині ситуація інша. Буває, заповнюєш документи, сидячи один в кабінеті – і ніхто не заходить. До цього важко звикнути, що немає такої інтенсивності праці, як раніше. Багато що змінилося під час війни. Чимало колег стали на захист Батьківщини. Серед них і кріпильники з нашої дільниці Олександр Ковальов та Сергій Слуцький, а також майстер гірничий Сергій Прудкий. З першого дня повномасштабного вторгнення служить в ЗСУ мій брат. Є хлопці, які повернулися до нашого колективу після служби. На нашу дільницю нещодавно прийшов Сергій Козаченко, учасник бойових дій. Користуючись нагодою, хочу передати привітання від нашого колективу гірникам, які зараз на фронті! Ми розуміємо, що їм доводиться долати набагато більші труднощі, ніж нам. Хоч і на підприємстві ситуація складна. Усім своїм колегам насамперед хочу побажати мирного неба та щоб усе було добре в сім’ях! Зі святом!»
На фото Віктора Юрченка: бригада кріпильників 7 розряду дільниці №6 (ВШТ) Смолінської шахти. Зліва направо: Олександр Дем’янець, Сергій Кондєєв, Олександр Пунга, Павло Буряк, Сергій Козаченко, Андрій Ревенко (в.о. начальника дільниці).
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
