Ровесники Незалежності України
Цього року Україна відзначає 34-ту річницю своєї Незалежності. За цей час виросло нове покоління українців, об'єднаних спільними цінностями, історичними подіями, під час яких вони дорослішали.
Андрій Бердес працює футерувальником-кислототравником на дільниці 12 гідрометалургійного заводу з червня 2017 року.
А перше робоче місце Андрія було на Північному ГЗК. Туди юнак прийшов після закінчення Жовтоводського промислового технікуму, здобувши спеціальність «Технік-будівельник». Спочатку працював каменярем, згодом заміщав майстра, «доріс» до прораба. У 2017 році Андрію запропонували перейти на СхідГЗК, футерувальником. Він відразу погодився, адже саме в цей час у його родині народилася друга дитина. З’явилася можливість працювати у рідному місті, а значить, більше часу проводити з родиною. До того ж і у зарплаті були переваги.
Сьогодні у А.Бердеса вже 6 кваліфікаційний розряд. Хоча на ГМЗ дещо інший профіль роботи, ніж на будівництві, фах каменяра став йому у пригоді. Андрій разом із колегами облицьовує поверхні устаткування гідрометалургійного виробництва для захисту його від агресивного середовища. Вони готують основне виробництво до роботи.
Молодий чоловік продовжує розвиватися, не виключає можливості навчання у виші. На питання, чи відрізняється сприйняття світу його поколінням від більш старших людей, відповідає так: «Складно провести таку аналітику. Я зустрічав чимало людей з великим життєвим досвідом і з дуже прогресивним поглядом на життя. На мою думку, це здебільшого залежить від самої людини. Просто потрібно бути щирим, чесним із собою та іншими, щоб потім не відчувати важкості на серці».
- Ви росли разом з Україною, які часи були найскладнішими, і в яких було більш комфортно?
- За моїми дитячими спогадами найбільш важкими для нашої родини були часи середини 90-х – початку 2000-х. Будучи дитиною, відчував ту напругу, яка була в родині через фінансову скруту. А коли вивчився, пішов на роботу, почав сам заробляти – почував себе комфортно в цьому житті. Це вже період після 2010 року. Я створив свою сім’ю, у нас народився синочок. З дружиною Вікторією ми вже 17-й рік разом. Познайомилися в коледжі (вчилися в одній групі). Сьогодні – щасливі батьки двох діточок – сина Кирила і донечки Софійки.
Андрій Бердес – активіст спортивного руху на комбінаті. Захоплюється волейболом. Разом із Яковом Скоробагатьком, Олександром Тихончуком, Олександром Болічевським грає у збірній СхідГЗК за честь підприємства на спартакіадах Атомпрофспілки. «Традиційно наша команда була серед призерів, але останні два роки ми втратили ці позиції, – говорить Андрій. – Команда потребує поповнення молодими волейболістами. Тому, користуючись нагодою, запрошую молодих активних працівників підприємства до нашої збірної.
Напередодні Дня Незалежності України Андрій Бердес вітає колег-комбінатівців з державним святом: «Бажаю СхідГЗК стабільної роботи, щоб держава вкладала кошти в його розвиток. Хочеться, щоб наше підприємство процвітало, його обладнання оновлювалося, підвищувалася заробітна плата. А головне – щоб ми були незалежними. Щира вдячність захисникам, які боронять наш суверенітет. Миру і Перемоги Україні!»
Артем Ряднов працює дозувальником реагентів на дільниці №32 ГМЗ. На завод прийшов у 2013 році після закінчення інституту підприємництва «Стратегія», де навчався за спеціальністю «Економічна кібернетика».
Спершу, як і багато його однокурсників, шукав роботу за фахом. Втім отримати її за відсутності досвіду за спеціальністю виявилося неможливим. Тому, коли Артему запропонували роботу на дільниці хімреагентного господарства ГМЗ, він одразу погодився. Паралельно з професією дозувальника реагентів опанував суміжну – машиніста крану. «З дитинства я любив висоту, тому в кабіні крана почуваюся комфортно, - розповідає А.Ряднов. – Радію, що маю ще одну професію, в житті знадобиться, до того ж вона цікава. Керував мостовим та козловим кранами в СКЦ. Тепер на нашій дільниці можу працювати скрізь – кранівником, якщо потрібно виконати вантажні роботи, чи дозувальником реагентів на складі кислоти, якщо потрібно приготувати кислотний меланж – суміш концентрованої азотної та сірчаної кислот, яка потім транспортується у цех основного виробництва ГМЗ. Робота в мене цікава і навіть дещо творча, вимагає концентрації уваги, точності та знань».
Працювати на ГМЗ Артему подобається, він комфортно почувається як на землі, так і на висоті. Про обраний шлях заводчанина не пошкодував жодного разу, а знання, отримані в інституті, допомагають по життю. Молодий чоловік з комп’ютером «на ти». Охоче допомагає друзям в цьому напрямку і використовує свої навички для підробітку у вільний від роботи час. Артем з дружиною виховують доньку Мирославу та сина Микиту, тому голова родини шукає різні можливості для наповнення сімейного бюджету.
У А.Ряднова цікаве хобі. Він грає в театрі. Його театральна історія почалася ще на другому курсі інституту – знайома дівчина запросила до театральної студії Палацу культури. Режисером на той час працювала Галина Красовська. Хлопець легко влився в театральне життя міста і вже за місяць грав свою першу роль у виставі «Звичайне диво».
Сьогодні режисер театру Антоніна Івінська-Вдовіченко. Протягом року аматори театрального мистецтва ставлять дві вистави – дорослу і дитячу. До повномасштабного вторгнення колектив гастролював до інших міст Дніпропетровщини, виступав на фестивалях в Бучі, Ірпіні, Одесі. Наразі працюють для місцевого глядача. Останній зі спектаклів «Боїнг-боїнг» пройшов з аншлагом. «Цікаво було обмінятися відчуттями від гри у виставі з народною артисткою України Ольгою Сумською, під час її гастролей до Жовтих Вод, – пригадує Артем. – Вона також грає в спектаклі «Боїнг-боїнг», сюжет один, інтерпретація різна. Пригадую, коли виступали на фестивалі «Південні маски», тоді ставили «Ескоріал», наша гра як акторів-аматорів була настільки бездоганною, що журі не відразу повірило, що ми аматорський колектив. Взагалі театр для мене – це вже більше, ніж хобі. Він став другою родиною. Якщо потрапив суди, то це на все життя. Театр ніколи не відпустить! Запрошую всіх шанувальників театрального мистецтва на наші вистави»
На запитання, який період з 34-річної історії Незалежної України запам’ятався найбільше, А.Ряднов відповів так: «Напевно, другий термін президентства Кучми. Він припав на моє дитинство. Пам’ятаю, була робота в батьків, і вони могли дозволити собі купувати для мене багато чого. Як на мене, була якась стабільність. Приємні враження залишилися від студентських років, тоді і зарплата була така, що я міг іноді подорожувати. Зараз найважчий період за всі часи Незалежності. Нехай він швидше мине.
Хочу побажати Україні процвітання, Перемоги у війні, тривалого та міцного Миру! Підприємству – економічного зростання і стабільності в доброму сенсі цього слова. Колегам-комбінатівцям бажаю професійного росту, підвищення заробітної плати, щасливого життя в Незалежній Україні!»
