Андрій Горинін: Нехай доля береже тих, хто служить, і всіх українців!
Комбінатівця Андрія Гориніна добре знають на підприємстві і в місті Жовті Води не лише як висококваліфікованого токаря, а і як велокросмена та організатора змагань з крос-кантрі. З 2022-го серед його друзів чимало захисників, з якими пліч-о-пліч більше двох років боронив суверенітет України. Своїми спогадами про військовий шлях Андрій поділився з пресслужбою ДП «СхідГЗК».
Вибір професії
Андрій Горинін працює на ремонтно-механічному заводі комбінату токарем вже 35 років і вважає цю професію своїм покликанням. Знання здобував у Жовтоводському профтехучилищі, куди пішов за прикладом батька, який працював токарем на Південному радіозаводі. До того ж перед очима завжди був приклад діда – інженера-конструктора Південного машинобудівного заводу, який мав чимало запатентованих винаходів. «Напевне, це спадкове, – говорить Андрій, – мені завжди подобалося працювати із залізом. Загалом вступав я на слюсаря, але група не набралася, і нас розформували по інших спеціальностях. Мене зарахували на токаря. Як то кажуть, від долі не втечеш».
Його перше робоче місце було у Центральній лабораторії контрольно-вимірювальних приладів та автоматики СхідГЗК. Тут проходив виробничу практику. На підприємстві хлопцеві сподобалося, тому по завершенню навчання обрав комбінат. Звідти був призваний на строкову службу. Після демобілізації хотів повернутися у ЦЛ КВПтаА, але на його місці працював вже інший. Андрію запропонували роботу на РМЗ. Погодився, і все трудове життя працює в одному підрозділі токарем. Неодноразово ставав призером у конкурсах профмайстерності, які раніше часто проходили на підприємстві.
Перехід через Атлантику
Яскраві спогади у пам’яті Андрія Гориніна залишила строкова військова служба. Служив матросом на великому протичовновому кораблі. У 1990 році його корабель у рамках дружнього візиту здійснив перехід через Атлантику до Сполучених Штатів. «Перехід тривав 24 доби, – згадує Андрій,– ми йшли групою – два бойових кораблі і танкер. Пам’ятаю ніч у районі Бермудських островів: вийшов на палубу, корабель штормить, навкруги темрява, і не зрозуміло, де ти, де твій дім… Неймовірні відчуття. На якорі ми стояли у штаті Флорида. Поряд із нами – кораблі 6-го флоту США. Місцеві приходили до нас на екскурсію, а нам командири дозволяли прогулятися узбережжям. Наша команда навіть зіграла дружній волейбольний матч з американцями. На жаль, ми не виграли. У них була краща підготовка в плані волейболу. Та, все одно, емоції були потужні. Ловив себе на думці залишитися на надстрокову службу, але бажання повернутися додому перемогло».
Солдат групи інженерного забезпечення
1 березня 2022 року Андрій Горинін став на захист України. Його зарахували до інженерних військ. Група інженерного забезпечення була задіяна на будівництві оборонних споруд. Спочатку стояли на кордоні Донецької та Харківської областей. Мінували поля, мости, щоб зупинити наступ ворога на Барвінкове. У будівництві оборонних ліній активно допомагало місцеве населення. Ворог був близько та щедро «поливав» вогнем.
Восени 2022 року, після двомісячного злагодження, підрозділ Андрія перекинули на Херсонський напрямок. «Тривала наступальна Херсонська операція, – розповідає А.Горинін. – Ми заходили у вже звільнені населені пункти після піхоти та важкої техніки. Пам’ятаю обличчя жіночки, яка дивилася на нас і плакала від щастя, що нарешті прийшли «свої». То дуже сильні емоції були, коли місцеві зустрічали ЗСУ.
Різні задачі нам ставили – охорона важливих об’єктів, відновлення переправ, мінування-розміновування. Ми прочісували поля, шукали елементи касетних ракет, що не розірвалися. Ставили помітки, а вже професійні сапери знешкоджували їх. Під час мінування ворог часто застосовує різні хитрощі – натягнуту волосінь, риболовні гачки, розміщує під міною ще одну, застосовує батарейки на протипіхотних мінах, які потім не бачить міношукач. Тому розмінування – справа досвідчених саперів».
Оточення
Після Херсонського напрямку знову був Донецький. Намагаючись обійти Бахмут, ворог заходив з флангів – Соледар, село Бахмутське. Бійцями з інженерних військ посилили розвідроту, щоб стримати просування противника. Було дуже «гаряче». Під час виконання одного з бойових завдань Андрій з побратимами потрапив в оточення. «Ми були не просто на нулі, а на мінусі, якщо можна так сказати, – згадує він ті події. – Повне оточення, навкруги вагнерівці, а у нас двоє поранених. Чекали підкріплення. Воно прийшло лише вночі. Виходили у повній темряві, без ліхтариків, по багнюці, хоча відбувалося це напередодні Нового року. Пощастило. Вийшли. На жаль, один із поранених побратимів не вижив, дуже тривалою була евакуація… Потім був госпіталь, де відновлювався від отриманої контузії. Зараз вже притупилися відчуття, які переживав на війні. А тоді, звичайно, було страшно: все вибухає поряд, попереду невідомість – куди пошлють, що будемо робити…»
Другий день народження
За тиждень після лікування солдат Горинін повернувся в район Бахмута. Цього разу група інженерного забезпечення отримала завдання облаштувати «гнізда» для кулеметників. Працювали в парі. Почався обстріл. Напарник Андрія отримав поранення. Потрібна була евакуація. Зв’язку з іншими групами не було. Обстріл посилювався. Старший групи направив А.Гориніна за підкріпленням. Пересувався посадкою, аж раптом відчув сильний біль – поряд розірвалося чотири міни й уламками прошило праву частину тіла – перебило ногу, потрощило лопатку, ключицю, ребра, пробило легеню. «Я стікав кров’ю, уже думав, що там і залишуся. На моє щастя, дорогою повз мене проїжджав «бусік» іншої частини. Вони мене помітили, підібрали й автомат мій забрали, який через брак сили не міг нести і лишив навпроти в кюветі. Це було 28 січня 2023 року. Тепер у мене є другий день народження».
Важке поранення потребувало тривалого лікування та реабілітації. Дніпро, Київ, Львів, Мукачево, Виноградів – такі були медичні маршрути. Але повноцінного відновлення не відбулося. В нозі й досі знаходиться уламок, який тисне на нерв та завдає болю. Лікарі не беруться його видаляти, говорять, що краще не стане. Не в повну силу функціонує і рука через роздроблену лопатку та пошкоджену ключицю. Після тривалого лікування Андрій знову повернувся на службу. Будучи обмежено придатним, служив у протиповітряній обороні телефоністом, забезпечуючи зв’язок між групою ППО і штабом. На бойовому чергуванні стояли у Дніпропетровській області. Лише через рік, коли з’явилися зміни в законодавстві, що дозволили військовим з інвалідністю звільнитися зі служби, Андрій повернувся додому.
«Вважаю, що мені пощастило»
Після служби Андрій Горинін продовжив працювати на РМЗ. Наразі виконує легку роботу, але довго стояти біля станка важко, дається взнаки поранення. Фізичному відновленню допомагає хобі – велоспорт. Ветеран радіє, що зміг до нього повернутися. Останні років 15 Андрій активно займався велоспортом на любительському рівні, організовував змагання з крос-кантрі. До повномасштабного вторгнення почав готувати нову велотрасу у Краснокутському лісі. Планував навесні 2022-го провести змагання. Та довелося відкласти захід на три з половиною роки, а замість траси будувати оборонні споруди на фронті.
В середині вересня цього року здійснилася його мрія – на новенькій трасі пройшли перші змагання за участю кросменів із Кривого Рогу, Вільногірська, Дніпра. Андрій також взяв участь у велогонці. «Велосипедний спорт непростий, як, напевне, і будь-який інший, – говорить ветеран. – Та це хобі тримає мене у гарній фізичній формі. Думаю, завдяки моєму захопленню швидше пройшла реабілітація, інакше навіть не знаю, чи зміг би відновитися до нинішнього стану».
За два з половиною роки служби світогляд Андрія Гориніна відчутно змінився. Говорить, що за цей час воював та лікувався у різних куточках України, зустрів багато нових людей, почув чимало щемливих історій. Якщо раніше тримався одного робочого місця, тепер став легким на підйом. Планує відкрити майстерню з ремонту велосипедів. «Взагалі я вважаю, що мені пощастило, – говорить Андрій. – Я навіть на велосипеді можу їздити. Нехай щастить усім захисникам та захисницям України. Нехай доля береже тих, хто служить, і всіх українців!»
