Новокостянтинівка: родовище, що випробовувало час і людей
Історія Новокостянтинівського родовища – це не лише літопис освоєння найбільшого в Європі покладу уранових руд. Це історія людей, які протягом десятиліть не втрачали віри у справу, попри зміну епох, економічні кризи й вимушені зупинки будівництва.
У 1975 році геологи Кіровської експедиції відкрили родовище, запаси якого вражали масштабами. Уже тоді стало зрозуміло: йдеться про об'єкт стратегічного значення для української урановидобувної галузі. Водночас Новокостянтинівське родовище виявилося одним із найскладніших для освоєння. Воно об'єднує 178 окремих покладів, розташованих у трьох рудних зонах, що потребувало нестандартних інженерних рішень і колосального обсягу підготовчих робіт.
У 1980 році розпочалася практична реалізація проєкту: було отримано дозвіл на проходку експлуатаційних стволів ще до завершення геологічної розвідки. Наступного року комісія визначила місця майбутніх стволів, а символічним початком будівництва став перший розмічувальний кілок, забитий молодим помічником маркшейдера Олександром Піциком у центрі головного ствола. (Навряд чи тоді хтось міг передбачити, що через тридцять років саме він, уже головний інженер Новокостянтинівської шахти, очолить підготовку до запуску першого видобувного блоку).
Будівництво набирало обертів. Було завершено проходку вентиляційного ствола, розпочалися гірничо-капітальні роботи, а у 1989 році відбулася збійка між стволами «Вентиляційний» і РЕ-6. Здавалося, до початку видобутку залишилося небагато. Проте того ж року рішення тодішнього політичного керівництва про згортання розвитку атомної енергетики призвело до зупинки робіт. Будівництво законсервували, залізничну колію демонтували, а колектив був змушений шукати інші напрями роботи, щоб зберегти виробничий потенціал.
Минуло понад два десятиліття, перш ніж Новокостянтинівський проєкт отримав новий шанс. Після повернення шахти до складу СхідГЗК у 2010 році будівництво вдалося активізувати.
26 червня 2011 року стало днем, якого чекали три десятиліття. Об 11:50 на горизонті –300 метру у вагонетки почала надходити перша товарна руда.
Введення Новокостянтинівської шахти в промислово-дослідну експлуатацію стало не просто завершенням одного з найдовших будівельних проєктів у вітчизняній гірничій промисловості. Ця подія засвідчила, що великі виробничі звершення народжуються завдяки професіоналізму, наполегливості та спадкоємності поколінь. Від першого геодезичного кілка до першої тонни руди минуло тридцять років. Але саме цей шлях зробив Новокостянтинівську шахту символом незламності українських урановидобувників і відкрив нову сторінку в історії найбільшого уранового родовища Європи.
