До Дня музики

Диво-музика лине над світом

Першого жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день музики – це свято, яке знаходить палкий відгук у серці кожної людини. Адже мову музики розуміють усі, незалежно від національності та художніх уподобань. Вона бентежить наші душі, є засобом емоційного і духовного зв'язку між людьми. Метою цього свята є поширення музичного мистецтва, розвитку культури, обмін досвідом.

В Смоліному це свято уже традиційно відзначається концертом в школі естетичного виховання, де звучать найкращі твори світової культури. І напередодні Дня музики я хочу розповісти про чудову дівчину, ученицю школи естетичного виховання Ірину Мандрику, батько якої працює електромеханіком підземним дільниці енергомеханічного забезпечення Смолінської шахти. Ірину я бачила і раніше на місцевих концертах, вона виступала з ансамблем скрипалів і вже тоді виділялася серед учасниць своєю неординарністю. А познайомилися ми з Іриною нещодавно, на репетиції концерту до Дня шахтаря. Вона була з батьком, який прийшов її підтримати. Коли вона вийшла на сцену і заграла на скрипці, я відразу закохалась в цю обдаровану і талановиту дівчину. Як вона грає! Це не передати словами, аж мурашки по шкірі. Ірині 13 років, у 6 років почала навчання у музичній школі. «Захотіла грати на скрипці, і батьки підтримали мене, - розповідає дівчинка. - З перших років навчання скрипка зайняла в моєму житті дуже важливе місце. Мені подобається грати і на інших музичних інструментах: флейті, фортепіано, але любов до скрипки виникла з першого погляду. І чим більше я пізнаю цей інструмент, тим більше закохуюся. У мене прекрасний викладач - Наталія Валеріївна Вєтрова, від неї я перейняла любов до музики. Я була лауреатом на Міжнародному конкурсі юних віртуозів «Золота скрипка» ім. М.Ельмана, що відбувався у м.Тальне, на Всеукраїнському конкурсі ім. Ю.Хілобокова» в м. Кропивницькому отримала 3 місце, але думаю, що мої найбільші звершення у майбутньому. Вже не уявляю, що я можу займатись чимось іншим, аніж музикою, тому хочу стати знаменитою скрипалькою». Викладач Ірини зі скрипки Наталія Валеріївна розповідає: «Звук кожної скрипки, як і голос кожної людини, персональний. Але інструмент не видає звук сам, це спільна праця скрипки і музиканта, і щоб досягти успіху, потрібно багато працювати, а Ірина дуже наполеглива і старанна дівчина, щодня займається на скрипці не менше трьох годин. Зараз готується до поїздки на Всеукраїнський конкурс».

Смолінська школа естетичного виховання навчає музично обдарованих дітей, вони є лауреатами та призерами міжнародних, всеукраїнських, обласних, фестивалів. Тут працюють високопрофесійні викладачі. В школі створена атмосфера любові, і уваги, її вихованці долучаються до високого мистецтва, розвивають власний світогляд та естетичний смак. Заклад виховав багато талановитих хлопців і дівчат, а набуті ними знання прислужилися їм в професійній діяльності. І навіть якщо музика для багатьох випускників школи не стане професією, вона назавжди залишиться їх покликанням. Напередодні свята зі словами привітання до своїх колег та учнів звернулася директор школи естетичного виховання Тамара Миколаївна Рябчун: «Я хочу привітати всіх своїх колег — викладачів, які присвятили своє життя музиці. Я вітаю наших учнів, що поринули в цей багатогранний світ. Любіть та слухайте музику, і вам відкриється безмежний світ людських почуттів, гармонії та краси. З Міжнародним днем музики!». Ми приєднуємось до привітань та бажаємо всім музичним керівникам, їх вихованцям, всім, хто любить музику, міцного здоров’я, успіхів, творчих досягнень! Хай музика буде для вас джерелом натхнення, і нехай мрії здійсняться!

Диво-музика лине над світом,

сипле звуки свої навкруги,

Зачаровано слухають квіти,

річка й навіть круті береги.

Кожен звук, кожна струночка-нота –

це, мов казка, мов вічна весна.

Тож нехай оця музика дивна

Україною лине ясна!

Тетяна Уткіна, позаштатний кореспондент «ТС».

 

Наші таланти

Світ ляльок Лілії Рудякової

Мабуть, немає такої людини, яка б не захоплювалася виробами, зробленими руками майстрів, як сьогодні говорять, в стилі «хенд мейд». Іграшка, прикраса, картина, сувенір – вони всі особливі, бо створюють неймовірну ауру доброти і затишку. А чи задавали ви собі питання: «Чому?» А я вже знаю відповідь, бо познайомилася з неймовірною майстринею, яка виготовляє ляльок. Ця зустріч відбулася на ремонтно-механічному заводі напередодні Дня машинобудівника. Так-так, бо саме на РМЗ працює Лілія Миколаївна Рудякова. Тож запрошую до знайомства і вас, дорогі наші читачі.

На початку зустрічі з Лілією Миколаївною ми поговорили про її життєвий і професійний шлях. Він не був легким, та зберегла наша героїня і душевність, і теплоту, і віру, а найголовныше, любов до будь-якої справи, яку робить. Ліля Рудякова родом з Кіровоградщини. З відзнакою закінчила школу, вступила до Жовтоводського промислового технікуму на спеціальність «Радіоапаратобудування». По закінченню технікуму почала трудову діяльність на Південному радіозаводі. Після зупинки підприємства 11 років відпрацювала на хлібозаводі. Саме в ці роки, мабуть, і загартувався характер Лілії, та сформувалися вміння з піднятою головою долати всі труднощі, не боятися пізнавати нове. «Вибір майбутнього місця роботи був невипадковим, - розповідає Лілія Миколаївна. – Слід сказати, що на РМЗ працювала ціла династія Рудякових: моя свекруха Марія Рудякова, дядько Михайло Рудяков, чоловік Сергій, який зараз трудиться майстром по виготовленню металевих конструкцій на дільниці №2. Якщо підрахувати, то загальний стаж династії Рудякових на ДП «СхідГЗК» сягатиме 200 років. Коли зупинився хлібозавод, чоловік порадив йти працювати на РМЗ. Звісно, я боялася, адже все для мене буде нове, чи справлюся я, чи ні? А ще сама назва «ливарна дільниця» у моїй уяві малювала цех, де плавиться чавун, де висока температура. Як тут не хвилюватися». Звісно Лілія справилася. В 2009 році вперше переступила прохідну заводу, була призначена учнем стерженщика на ливарну дільницю. Ось що вона згадує: «Зустріла мене наставниця Валентина Клімова, подивилася на мене та і засумнівалася, чи зможу я виконувати таку роботу. Я невеличкого зросту, худенька, а для цієї роботи потрібні не тільки уважність, вміння дрібної моторики рук, а і фізична сила. Дала вона мені досить складну роботу, та я справилася. І наставниця сказала, що це наша людина. А сьогодні я вже сама передаю досвід молодим, була наставником у чотирьох учнів. Передаю не тільки свої вміння і знання, а і роблю акцент на відповідальності, бо сама досить вимоглива як до себе, так і до оточуючих». На сьогодні Лілія Миколаївна - кваліфікований працівник дільниці. Коли конструктори зроблять дерев’яну модель деталі, а формовщики наб’ють форму, до роботи стає вона і ще двоє її колег, доповнюють майбутню деталь дрібними стержнями, отворами. Трапляються дуже складні деталі, начебто по назві одна, а в ній від 4 до 9 складових, і треба вчасно все зробити, щоб надалі інші цехи мали можливість виконувати ремонти техніки.

На цьому розмову про виробничі справи ми завершили і перейшли до головного захоплення Лілії Миколаївни – виготовлення ляльок. Я була вражена. Вона з такою любов’ю, теплотою, добротою вела розмову, що не виникло ні краплі сумніву, що це захоплення на все життя. «Моя мама вміла шити, навчилася сама, використовуючи літературу, - розповідає Лілія Рудякова. – Я з дитинства любила малювати, теж сама навчилася, гуртки не відвідувала. Шкільні та студентські газети, які я виготовляла, завжди посідали перші місця. Брала участь у різних конкурсах, спартакіадах, агітбригадах. Взагалі я по життю дуже активна людина, тому побачивши ляльок, які виготовляла начальник заводської лабораторії Олена Жукова, зрозуміла з першого погляду, що це те, що я шукала. Це була любов з першого погляду». Отримавши консультації від колеги, наша героїня взялася до роботи, а помічником у цій справі став для неї Інтернет. При тому, що Лілія в руках ніколи не тримала гачка, її перша робота, була саме в’язаною. «Наближався Новий рік – рік змії, і ми з колегами вирішили зробити сувеніри, - ділиться Л.Рудякова. – Показали як робити, я швидко вчуся, тому складнощів не виникло, і новорічні талісмани були виготовлені вчасно». Це була перша спроба, а далі Лілія почала виготовляти ляльок епохи 19 ст. в шикарних бальних платтях, шляпах. «Ляльки, зроблені своїми руками, завжди індивідуальні, - розповідає майстриня. – Відчуття від роботи надзвичайні, я начебто вкладаю у неї частинку своєї душі і теплоту своїх рук. Одна викрійка, одні й ті ж матеріали, тканини, але виготовити дві абсолютно однакові ляльки не вдається. Так стається, що кожна з них має властиві тільки їй характер і душевність. А от після подій в Україні 2013-2014 року, коли розгорнулися воєнні дії на Сході України, я відклала всі свої попередні плани та почала виготовляти саме ляльок-україночок». Майстрині, які одного разу спробували пошити ляльку своїми руками з тканини, рідко зупиняються на одному примірнику. Так сталося і в нашій історії. Наша героїня виготовляє ляльок тільки на замовлення. Як взнають про її роботи? Побачили у друзів, хтось розповів, так і замовляють для себе, чи на подарунок. Відгуки про роботи Лілії дуже гарні. А вона вважає, що люди, мабуть, втомилися від того, що в кімнатних сервантах стоять кришталеві вази. «Гарна лялька - це не тільки декор кімнати, адже вона дарує гарні емоції і позитивний настрій, - ділиться Лілія. – Для мене головне, щоб лялька була гарна, радувала, милувала очі, дарувала позитив. Тоді мої старання немарні». З розповіді нашої героїні я зрозуміла, що виготовити ляльку не так вже і просто. Спочатку образ народжується в уяві Лілії, навіть інколи сниться, і тоді вона вранці швидко занотовую ідеї. Далі тривають пошуки необхідного матеріалу, оздоблення, різних дрібничок, ниток для вишивки, стрічок для квітів. Ретельно відбирається кожна річ. «До роботи сідаю лише з добрим настроєм, - говорить Лілія Миколаївна. – Адже своїй ляльці я передаю частинку своєї душі, добра, любові та і того ж настрою. Коли готова основа і одяг, приступаю до оздоблення. Беруся вишивати, робити квіти, віночки, сувеніри-обереги, плету коси, виготовляю українські атрибути і цікаві упаковки. Обов’язково все має бути виготовлене тільки своїми руками. В цьому сутність цього мистецтва. Намагаюсь, щоб кожна лялька слугувала не тільки прикрасою оселі, а і оберегом. Відчуття від готової ляльки неймовірні і передати словами їх не можу. Вручаєш людині свою роботу і отримуєш справжнє задоволення». У Лілії серед улюблених ляльок, звісно, сама перша, вона стоїть в кімнаті на видному місці. А ще десятки ляльок в Дніпрі, Києві, Жовтих Водах. Справжньою гордістю для Лілії є те, що саме її лялька-україночка поїхала до Китаю в якості національного сувеніру: «Мій молодший син живе в Дніпрі. Раніше працював в КБ «Південне». Показав якось фото моїх робіт начальнику. Роботами зацікавилися. Я зробила ляльку, відправила, а далі вона помандрувала аж до Китаю. На підприємстві є така традиція, коли приїздить іноземна делегація, то йде обмін національними сувенірами. От і стали в нагоді мої ляльки. Так для подарунків і сувенірів виготовила мабуть ляльок десять». Має наша героїня творчу мрію, і вона теж, звісно, пов’язана з її захопленням ляльками. А мріє вона навчитися виготовляти ростові ляльки з колготок: «Це дуже пластичний і зручний матеріал, при використанні якого лялька виглядає досить реалістично. Він дозволяє показати міміку, підкреслити складочки, і створити риси обличчя і тіла дуже натурально. Їх можна переодягати, вони рухливі». Чому знову ляльки? Лілія у відповідь посміхнулася і сказала, що має двох синів, двоє онуків, та і у її сестер теж одні хлопці. «Мабуть, хочеться онучки, от саме для неї і буду вчитися робити таких ляльок, - говорить Лілія Миколаївна. – Та якщо серйозно, то майстер не може сидіти на одному рівні, треба розвиватися. А мої домашні мене підтримують, розуміють. Лише б побільше часу, то гори б звернула».

На завершення нашої зустрічі Лілія Рудякова привітала своїх колег з минулим Днем машинобудівника з такими побажаннями: «Головне, щоб скоріше закінчилася війна, щоб до матерів, жінок, дітей повернулися наші герої живими. А своїм колегам бажаю, щоб були завантажені роботою на всі 150%, тоді буде і зарплата, а значить затишок і добробут у сім’ях».

Підготувала Олена Малоок.

 

Соревнуется молодежь

В городе-спутнике Южноукраинске проведена XVI Спартакиада Организации молодежи Атомпрофсоюза. В спортивных соревнованиях молодых атомщиков приняли участие шесть команд - пяти атомных станций Украины и ВостГОКа, которые разыграли первенство в турнирах по плаванию, парковому волейболу, стритболу (уличному баскетболу), велоспорту и перетягиванию каната.

Желтоводцы наиболее успешно выступили в соревнованиях по плаванию, в которых командой заняли третье призовое место. В личном первенстве серебряным призером Спартакиады на дистанции 50 м вольным стилем стала работница ГМЗ Татьяна Ткаченко. В эстафетном плавании наш дуэт Т.Ткаченко–Р.Мищенко завоевал бронзовые медали.

В последнее время все более популярными в стране становятся соревнования по велосипедному спорту. Впервые этот вид был включен и в программу молодежной Спартакиады атомщиков. В Южноукраинске трасса протяженностью 28,2 км была проложена вокруг живописного Ташлыцкого озера. Наш Ростислав Мищенко, уступив всего одну десятую секунды третьему призеру, финишировал четвертым, а Анастасия Манько стала бронзовым призером в заезде женщин. В командном зачете желтоводцы были третьими.

В турнире по парковому волейболу во встрече за бронзовые награды наша молодежь уступила варашанам (Ровенская АЭС), и в итоге четвертое место. Такую же позицию в турнирной таблице заняли востгоковцы и в соревнованиях по перетягиванию каната, пятыми были стритболисты.

В общекомандном зачете в борьбе за третье призовое место сразу три команды - Запорожской, Хмельницкой АЭС и ВостГОКа набрали одинаковое количество итоговых баллов – 14, но по дополнительным показателям желтоводцы только пятые.

Николай Меркушев.