Загадочная профессия
Кузнечное ремесло известно издревле. С давних времен оно было овеяно таинственностью. Во-первых, кузнецы часто селились подальше от центра села, чтобы обезопасить окружающих от случайного пожара. Такой уединенный образ жизни вызывал интерес. Во-вторых, владение сложной технологией ковки воспринималось с неким благоговением.
Мастерски владеющих кузнечным искусством людей односельчане порой считали шаманами, наделяя их сверхспособностями в своем воображении. Кузнецы известны как положительные герои народных сказок, мифов и легенд, библейские персонажи.
Глядя на работу кузнеца на молотах и прессах Сергея Орлова, трудно сдержать восхищение. Завораживающее свечение раскаленного металла, мощный удар молота, отточенные движения профессионала – и на глазах рождается новое изделие. Таким увидели процесс создания поручней корреспонденты «ТС», побывав на участке по изготовлению и монтажу металлоконструкций РМЗ.
«Вносим свой вклад в обеспечение шахт оборудованием, используемым для добычи урановой руды, - поясняет ответственность своей работы С.Орлов. - Делаем детали, заготовки для машин (как собственного производства, так и импортных). Наш завод выполняет ремонт оборудования. Вечной техники нет: в условиях шахты все рано или поздно ломается. Молодежь не спешит на такую тяжелую работу. Сегодня для многих предел желаний – это кабинет, компьютер и интернет. Поэтому с преемниками - сложно. Рад, что добился успехов мой подопечный Артем Огнарев. О нем вы уже писали в «ТС». Всего у нас работает трое кузнецов. Обучались непосредственно на заводе. В учебных заведениях нашего региона таких специалистов не готовят, насколько мне известно. Хотя профессия наша важная и нужная для предприятий разной сферы деятельности».
Рабочие специальности освоили и двое сыновей Сергея Орлова. Один трудится на РМЗ электриком, другой – на СевГОКе, слесарем по ремонту автомобилей.
Беседуя с Сергеем Викторовичем, чувствовалось, насколько он любит свою работу и родной завод, с которым связал трудовую жизнь. По случаю профессионального праздника наш собеседник пожелал коллегам успехов, здоровья и повышения зарплаты.
Подготовила Елена Кубарева, фото Татьяны Корсуновской.
Благодарю коллег за совместный труд
Четверть века трудится на ВостГОКе Игорь Иванович Накрышка. Начинал в охране, а 17 лет назад пришел на РМЗ - обрубщиком литейного участка.
«Азы профессии познавал непосредственно на заводе, - вспоминает Игорь Накрышка. – Спасибо специалистам, которые делились знаниями, помогали, подсказывали. Бригадиром у нас был Анатолий Иванович Перерва. После его ухода на заслуженный отдых бригаду возглавил я. Было это 6 лет назад. Мы занимаемся выполнением обрубочно-очистных работ. Когда выходит литье, мы его подготавливаем к выдаче. Есть детали, которые с нашего участка отправляются на шахты, ГМЗ в готовом виде. А есть и те, которые продолжают обрабатываться на других участках РМЗ.
Возглавлять бригаду непросто. Приходится находить подход к каждому, организовывать людей для выполнения общих задач, ведь нужен результат. Радует, что коллектив у нас устоявшийся. Благодарю коллег за совместный труд и желаю успехов!»
Супруга нашего собеседника тоже работает на РМЗ, занимается намоткой двигателей в электроцехе. Старшая дочь окончила университет в Днепре, младшая учится в магистратуре. Кстати, и сам Игорь Иванович не так давно «грыз гранит науки»: 5 лет назад получил диплом экономиста в ИП «Стратегия». Решил, что необходимо получить высшее образование, несмотря на то, что трудится по рабочей специальности.
Подготовила Елена Кубарева, фото Татьяны Корсуновской.
На РМЗ изготавливали запчасти для «Таврии» и «Славуты»
Такой интересный факт корреспондентам «ТС» поведал электрогазосварщик Евгений Адамович, который вспоминал о начале своей трудовой деятельности на заводе.
Впрочем, для «старожилов» РМЗ никакой сенсации в этом нет. Они помнят, как лет двадцать назад было налажено сотрудничество с Запорожским автомобильным заводом, на который поставлялись запчасти. Для организации производственного процесса «ЗАЗ» даже собственное литейное оборудование перевез в Желтые Воды…
Вклад в «развитие отечественного автопрома» - лишь один из штрихов трудовой биографии Евгения. Востребованные рабочие специальности он получил, окончив ВПУ-70. В дипломе значились сразу три профессии: электрослесарь, электрогазосварщик, стропальщик. Правда, прежде чем приступить к практическому применению полученных в училище знаний, молодой человек прошел закалку в армии. Демобилизовавшись в 2001 году, пришел на ВостГОК.
«Работал литейщиком пластмассы на 47-м участке, - рассказывает Евгений Адамович. – Участок выпускал товары народного потребления (ТНП). Изготавливали продукцию, востребованную в каждом доме – ведра, тазы. А еще – запчасти к автомобилям для запорожского автозавода: буферы, решетки вентиляции и другие. В коллектив я влился легко, были замечательные наставники. Теорию знал хорошо, а практики, конечно, не хватало. Поэтому именно на рабочем месте получил много полезных знаний. До 2011 года приходилось часто ездить в командировки в Смолино, Кировоград. Принимал участие в строительстве комплекса «Алтаит» на Смолинской шахте. Помню, как начинали с нуля: сварочные работы, сборка… Много работ мы с коллегами-желтоводцами выполняли и на Ингульской шахте. Меняли трубопровод, оборудование на насосных. Командировки часто длились 7-10 дней. Приезжали на пару дней в Желтые Воды – и снова уезжали на Кировоградщину. В таком трудовом ритме прошло полтора года».
Сейчас Евгений трудится электрогазосварщиком 5-го разряда на участке по ремонту и монтажу металлоконструкций. В январе стал бригадиром.
«Бригада у нас отличная, ребята дружные, - говорит Е.Адамович. – Есть взаимовыручка, поддержка. Занимаемся сваркой и сборкой металлоконструкций, которые отправляются на все три шахты, а также ГМЗ и СКЦ. Замечу, что организовывать людей тяжелее, чем быть просто исполнителем. Нужно правильно распределить работу. При этом приходится учитывать индивидуальные способности и возможности каждого работника. Если я знаю, что у человека лучше получится выполнить именно это задание – то его и поручаю. Заданий много, часто приходится одновременно начинать 3-4 новых работы. Надеемся на перспективы, которые открываются для предприятия при объединении с «Энергоатомом». Хочется, чтобы увеличились зарплаты, и не было оттока молодежи в другие города и страны».
В семье Адамовичей подрастают двое сыновей: младшему 4 года, старшему – 14. Он планирует поступать в техникум. Евгений нацеливает парня на получение рабочих профессий, поскольку они востребованы в Украине. Всем коллегам-машиностроителям наш собеседник пожелал счастья, здоровья, удачи и хорошего благосостояния!
Подготовила Елена Кубарева, фото Татьяны Корсуновской.
Знайомтеся – провідний інженер-конструктор Олександр Безносенко
У переддень професійного свята машинобудівників редакція «ТС» завітала на ремонтно-механічний завод, щоб дізнатися про нові розробки конструкторів.
Розібратися у цьому питанні нам допоміг провідний інженер-конструктор конструкторсько-технологічного відділу РМЗ Олександр Безносенко.
– Олександре Сергійовичу, інженери-конструктори – справжні винахідники. Ви створюєте проекти, відповідаєте за їх випробування і здатність злагоджено працювати. Що маєте сьогодні на порядку денному, над чим працює конструкторське бюро?
– Напевне, легше сказати, над чим ми не працюємо. Окрім бетону та цегли, ми займаємося усім механічнім обладнанням і виробами з металу, які є на шахтах, ГМЗ, СКЦ та інших підрозділах підприємства.
– Тобто, до всього, що ремонтується та виготовляється на заводі, ви готуєте конструкторську документацію.
– За великим рахунком, так. Колись конструкторське бюро ділилося на два напрями: оснастки та нестандартного обладнання. Дослідницькі роботи велися фахівцями ЦНДЛА, пізніше – на НПК «АіМ». А коли вони від’єдналися, ми стали займатися всім – від розробок до ремонтів обладнання для підрозділів, самого РМЗ, співпрацюємо зі сторонніми замовниками.
– Особисто ви спеціалізуєтеся на чомусь конкретному, чи можете вести будь-який напрямок роботи?
– Як провідний інженер, який організовує роботу на місці, я маю добре орієнтуватися в будь-якому питанні. Тому, якщо стикаюся з чимось новим, обов’язково сам вивчаю тему, залучаємо до обговорення спеціалістів з тих підрозділів, з яких надійшло замовлення.
– Що найскладніше у вашій роботі?
– Працювати з людьми. Кожна людина - це особистість, що відрізняється своїм мисленням, пишається своїм внеском у спільну справу, і це треба брати до уваги. Робота є робота.
- А вона Вам подобається?
– З кожним роком працювати все важче, спеціалісти «закінчуються», завдання ставляться складні та масштабні, темпи підганяють.
– Це пов’язано з будівництвом Новокостянтинівської шахти?
– Не тільки. Ми були задіяні при будівництві гідрозакладального комплексу НК шахти, виготовляли креслення. Тепер беремо участь і в реалізації інвестиційного проекту «Новокостянтинівська шахта. Розвиток виробничих потужностей».
– Яка роль вашого бюро у цьому проекті?
- Ми розробляємо креслення деталей вузлів обладнання для підйому і переробки руди на стволі «Головний».
– Назвіть найцікавіший проект, над яким вам доводилося працювати на РМЗ.
– Не можна однозначно відповісти на це запитання. Разом зі мною працює багато вихідців з УкрНДПРІпромтехнології, ЦНДЛА, де займалися розробкою машин. На заводі ми спробували продовжити цю роботу, але не виходить, тому що не вистачає часу. Розробка машини – це серйозна справа, складна, кропітка. Якщо ти вже займаєшся нею, треба присвячувати весь час, ніщо не повинно відволікати. Треба зібрати інформацію, постійно працювати над якоюсь новою розробкою, інакше ти ніколи її не зробиш.
– Вам більше до вподоби ось така дослідницька діяльність чи супровід ремонтних робіт?
– Якщо сказати просто, то з будь-якою роботою у нас не засумуєш. Вирішуємо найрізноманітніші питання, доводиться піднімати та вивчати такі документи, що ти ще не народився, а вони вже були. Зараз підприємство закуповує нову шахтну техніку імпортного виробництва. Машини хороші, але з часом і вони потребують ремонту, переважно тих частин, які швидко зношуються. Наприклад, ковші, гідравлічні циліндри. Їдемо на шахти, замальовуємо ескізи, які потім трансформуємо у креслення, оформлюємо супроводжуючу документацію, і шахта у нас замовляє таку продукцію.
– Олександре Сергійовичу, в нашій розмові Ви згадували досвід роботи в Центральній науково-дослідній лабораторії автоматики. Скільки років вже працюєте на підприємстві? Розкажіть про свій трудовий шлях.
– На комбінаті працюю з 2001 року. До цього після закінчення Жовтоводського промислового технікуму працював на заводі «Електрон». Спочатку шліфувальником, згодом – майстром інструментального цеха. У 1996 році, коли справи на Електроні погіршилися, пішов працювати простим слюсарем у турбінний цех на ТЕЦ. Було важко. Звільнився, трохи помотався по «заробітках». На комбінат попав з Центру зайнятості, де стояв на обліку. Побачив на інформаційному стенді оголошення, що на СхідГЗК є вакансії інженера-конструктора. Звернувся до фахівця центру, і мені виписали направлення. Так попав до ЦНДЛА комбінату. Мене відразу попередили, що буде багато відряджень. Я навіть зрадів, що не буду на одному місці засиджуватися. Я тоді і не здогадувався, що відрядження, в основному, будуть на шахту, а далі – робота під землею. Потрапив в учні до спеціаліста з бурового інструменту. Спускався у шахту, дивився і слухав, по крихтам набирався досвіду. Можна сказати, отримав ще одну освіту, тільки тепер з гірничого напрямку. Працював і з машинами, і з перфораторами.
– Ви працювали над вдосконаленням обладнання?
– Так. На той час діяли технології 60-х років, треба було осучаснювати. Ми вивчали, виготовляли дослідні зразки, їздили, випробували їх, писали протоколи. Пізніше комбінат став закуповувати імпортне обладнання. Теж довелося змінювати підходи: спостерігати за роботою машин та механізмів. Та де б не доводилось працювати, доля завжди зводила мене з цікавими людьми, завзятими. Разом ми робили спільну справу, бачили результат і пишалися ним.
– Що хотіли б побажати колегам?
– Перш за все, міцного здоров’я, добробуту у сім’ях, а заводу – стабільної роботи та розвитку.
Підготувала Тетяна Корсуновська, фото автора.
