Династія смолінських залізничників
Юлія Шевченко прийшла працювати диспетчером у залізничний цех Смолінської шахти більше одинадцяти років тому. Професійний вибір був не дивним: з роботою ЗЦ наша співрозмовниця познайомилася ще у ранньому дитинстві.
Тут працювали диспетчерами її батьки: Галина Олександрівна та Олександр Васильович Талмазан (на жаль, він уже пішов із життя). Трудовий шлях подружжя на ЗЦ Смолінської шахти розпочався у перші роки роботи цеху. Брат Юлії - Олександр Олександрович Талмазан отримав фахову освіту у Знам’янському залізничному училищі та зараз працює машиністом. Робота у ЗЦ стала одним із етапів трудової біографії і Сергія Шевченка – чоловіка Юлії. Працював монтером колії, пройшов навчання на складача поїздів. І хоча нині він слюсар газового обладнання на шахті, але добре орієнтується у діяльності залізничників.
Вперше до залізничного цеху Юлія потрапила ще маленькою дівчинкою. Побачити, де працюють батьки – це було дуже цікаво. А різноманітні кнопки на пульті, на які під час роботи натискала мати, просто заворожували! Коли прийшов час обирати навчальний заклад для вступу, у Юлії спершу виникла думка навчатися на фельдшера. Але батько порадив отримати освіту залізничного напрямку. «Професія хороша, 
будеш у нашому ЗЦ працювати», - запропонував татусь. Так і сталося. Ази професії Юлія засвоїла у Одеському технікумі залізничного транспорту. Цікаво, що це один із найстарших навчальних закладів України – йому майже 150 років! Про свій професійний вибір дівчина не жалкує. Всього у ЗЦ працює 5 диспетчерів, із них чотири – представниці чарівної статі.
«Разом із колегами займаємося організацією роботи, відповідаємо за збереження обладнання, яке є на станції, - розповідає Юлія. – Проводимо інструктажі перед змінами. План роботи узгоджуємо з керівництвом. Працюємо позмінно, вважаю, що графік у нас зручний. Колектив дружний, між собою доброзичливо спілкуємося, плануємо, радимося, як краще виконати ті чи інші завдання».
Не дивно, що залізниця цікавить і синочка нашої співрозмовниці - 8-річного Руслана. Він розпитує матусю, як працює тепловоз, та із задоволенням оглядає його, спостерігає за рухом.
«Наш залізничний цех, та і взагалі уся шахта – це рідне підприємство для багатьох поколінь смолінчан, - каже Юлія. – Тут працювали наші батьки, працюємо ми і, хотілося б, щоб і діти в майбутньому працювали. Мені подобається моя робота, наше невеличке, але дуже зручне для проживання селище. Хотілося б, щоб у нас все було добре».
Олена Кубарєва,фото Віктора Юрченка
