Знакомьтесь: Владимир Юдченко
Несмотря на то, что свою профессию электрогазосварщик сернокислотного цеха ГП «ВостГОК» Владимир Юдченко выбрал случайно, в ней он трудится уже 22 года и считается одним из лучших в цехе.
А начиналось все в далеких 90-х годах минувшего столетия. Тогда перед восьмиклассником Владимиром Юдченко стал вопрос: кем быть. Решил поступать в СПТУ-35 на токаря. Однако в тот год на данную профессию не набирали, и тогда Владимир вместе с товарищем записался в группу на обучение сварному делу. И с тех пор ни разу не пожалел об этом. Выбранная профессия просто покорила молодого человека, и по сей день он остается ей верен. После окончания училища год работал сварщиком в СМУ-4, затем была служба в инженерно-технических войсках Украины. После демобилизации парень вернулся в Желтые Воды и начал трудовой путь в теперь уже родном СКЦ. С того времени в его трудовой книжке только одна запись.
Сварщик сродни художнику. Швы должны быть выполнены качественно, аккуратно, красиво. Варить трубы, по которым транспортируется серная кислота, – очень ответственная работа. Вот почему к ней допускаются люди с опытом, у Владимира наивысший разряд. «У ребят с энергоустановки частенько случаются поломки в котле-утилизаторе. Меня зовут в помощь, – рассказывает В.Юдченко. – Давление там высокое – до 40-50 атмосфер, работать со сваркой непросто. Сварочные работы на трубопроводе также требуют высокой квалификации. Нужно чувствовать металл, не передержать сварку. Мы имеем дело с агрессивной средой, поэтому мы, сварщики, в ответе за каждый шов. Часто приходится выполнять задания на высоте до 10-15 метров. Да и в экстремальных условиях работаем, тогда надеваем специальный защитный костюм, противогаз и – вперед».
За плечами Владимира Юдченко огромный опыт, и неудивительно, что именно ему поручают такие ответственные задания. Именно ответственность он считает самым важным в своей работе. Говорит, что любое дело должно выполняться качественно, и не только для того, чтобы отчитаться перед руководством о выполненном задании, а в первую очередь для того, чтобы обеспечить безопасность тех, кто трудится рядом, или будет эксплуатировать данное оборудование.
Несмотря на все сложности, профессию свою Владимир любит, старается передавать опыт молодым сварщикам. Никогда не проходит мимо, если видит, что у коллеги что-то не получается, всегда подскажет и покажет, как лучше выполнить работу. Сам он в молодости принимал участие в конкурсах профмастерства. Вначале второе место занял, а потом еще три года был первым по ВостГОКу среди сварщиков-конкурсантов. С ностальгией вспоминает то время, говорит, что молодость – пора горячая. И многое, за что тогда брался без оглядки, сегодня бы, наверное, уже не повторил. «Где-то в 2005 году для быстрой связи на предприятии начали использовать радиотелефоны, – рассказывает В.Юдченко. – И вот была поставлена задача: для улучшения связи закрепить антенну на выхлопной трубе цеха. Вместе с киповцем мы поднялись на высоту 125 метров. Он выполнял работу по электрической части, а я варил необходимую конструкцию. Ощущения, конечно, были непередаваемые. Мы практически не слышали того шума, который был внизу, зато видели предприятия Кривого Рога. С заданием справились, хотя сегодня, наверное, вряд ли смог бы повторить его. Раньше как-то об опасности не задумывался, надо – пошел и сделал, а сейчас опыт берет свое: обязательно прокручиваешь в голове, насколько опасно, нужен ли для этого наряд или допуск».
На каждом участке сернокислотного цеха трудятся люди, которые знают и любят свою работу, и очень ответственно к ней относятся. К таким наш собеседник относит своих коллег Александра Сидоренко, Сергея Бабенко. Говорит, что на таких товарищей можно положиться, а значит и работа будет выполнена качественно и в срок.
В свободное от работы время В.Юдченко увлекается рыбной ловлей, любит покопаться в электричестве. Будучи самоучкой, может самостоятельно развести проводку в доме или починить электрочайник. Ну, а если кому-то понадобится помощь сварщика, то он охотно выручит. Вот таков он, Владимир Юдченко – простой труженик, скромный, трудолюбивый человек. И таких работников на ВостГОКе много. Именно на их ответственности, энтузиазме, нестандартном подходе к решению сложных вопросов и держится наше предприятие.
Татьяна Корсуновская.
Інклюзивна освіта: рівні можливості для кожної дитини
Ви, шановні читачі, мабуть погодитеся, що з екранів наших телевізорів дуже часто звучать слова «інклюзивна освіта». Чи замислювалися ви над цим поняттям, що за ним стоїть, кому допомагає ця система, а з кого вимагає неабияких умінь та знань. Вирішили вам про це розповісти. За позитивним досвідом та гарними результатами нам не довелося їхати до іншого регіону чи міста, а завітали в нашу Жовтоводську школу №8 (до речі, шефами якої є сірчанокислотний цех ГМЗ), в якій успішно ось вже 3 роки запроваджується інклюзивна освіта. Про все розпитали в директора Ірини Катіної.
- Ірино Володимирівно, спершу розкажіть трішки про сутність інклюзивної освіти.
- Для багатьох - поняття є новим та не до кінця зрозумілим. Якщо пояснити просто, то інклюзивна освіта означає, що «особливі» діти нарівні з іншими зможуть навчатися в умовах освітнього середовища – з урахуванням індивідуальних потреб таких учнів. Процес інклюзивного реформування в освітніх закладах здійснюється шляхом включення дітей із особливими освітніми потребами (ООП) до звичайних класів та їх навчання за індивідуальною програмою.
- Як так сталося, що ви приєдналися до такої справи – колектив сам вирішив, чи були звернення від батьків таких діток?
- Наша школа одна з перших у місті долучилася до впровадження інклюзивної освіти, знаючи, що попереду чекає тернистий шлях. Поштовхом стало звернення батьків учня, який перебував на індивідуальному навчанні, долучитися до інклюзії. Оскільки ця тема нас цікавила вже давно, вирішили спробувати і почали працювати в цьому напрямку.
- Ірино Володимирівно, закладу довелося добре попрацювати, щоб відкрити перший інклюзивний клас.
- Перед тим, як в школі відкрився перший інклюзивний клас (1 вересня 2017 року), було проведено багато складної роботи з підготовки, яка включала в себе: добір кадрового складу, облаштування приміщення, безперервне навчання, створення проектів інклюзивного напрямку та додаткова підготовка вчителів щодо роботи з такими дітьми і навіть підбір особливого меню для харчування – і все це для того, щоб забезпечити всі необхідні умови для комфортного навчання «особливих» дітей.
- А чи довелося радитися з учнівським та батьківським колективами про запровадження інклюзивних класів?
- Зрозуміло, що перед початком навчального року вчителі, які мали працювати в інклюзивних класах, отримали поради та настанови щодо роботи з даною категорією дітей. Педагоги розповіли батькам інших учнів, який вигляд матиме освітній процес в інклюзивному класі. Впродовж року від батьків надходили різноманітні запитання щодо спільного навчання їхніх дітей, і нас це дуже радувало, адже це свідчило про те, що батьківська громада усвідомлює і сприймає досвід по роботі з дітьми в інклюзивних класах. Щодо роботи з учнівським колективом, то було дещо легше, адже діти толерантно ставляться до своїх одноліток, в основному не відчувають відмінностей.
- З Вашої посмішки на обличчі зрозуміло, що тернистий шлях пройдено недарма, і колектив задоволений результатами.
- Так. Наразі завдяки плідній співпраці колективу, розумінню батьківської громади, учнів та зусиллям допоміжних ресурсів у школі діє вже 6 класів інклюзивного типу, де навчаються 9 учнів з ООП – з 1 по 5 класи. Для цих діток у закладі адаптовані ресурсна кімната та кімната психологічного розвантаження зі спеціальним обладнанням, де вони можуть відпочити або ж працювати з командою справжніх професіоналів, таких як асистенти вчителів, логопед і дефектолог, які пройшли спеціальні курси підвищення кваліфікації.
- Ірино Володимирівно, розкажіть, як організовується освітній процес в інклюзивних класах.
- Адаптація навчального матеріалу для дітей з особливими освітніми потребами – це спільна робота команди супроводу для ефективної модифікації навчального матеріалу та способу його подачі. Календарне планування майже не відрізняється від звичайного, а поурочне може містити деякі деталі щодо особливостей викладання навчального матеріалу. Ці особливості будуть різними відповідно до потреб і бар’єрів дитини. Крім освітньої програми дітям надаються і корекційно-розвиваючі послуги, які добираються відповідно до їх нозологій і надаються кваліфікованими фахівцями.
- Наскільки нам відомо, у Вашій школі найбільше інклюзивних класів серед міських шкіл. Це вимагає постійного поповнення знань педагогів, пошуку нових технологій та методів навчання. Як справляєтесь?
- Кожного дня колектив закладу слідкує за новинами у сфері інклюзивного середовища, залучає батьків до тісної співпраці досягнення спільної мети, бере участь у тренінгах та семінарах, співпрацює з різноманітними організаціями, зокрема з Всесвітнім фондом «Крок за кроком», з яким від самого початку роботи зародилися такі соціальні проекти як «Створення інклюзивного безпечного середовища в навчальних закладах та громадах» та «Від розпачу й зневіри – до надії й перемоги».
- Звісно, все не може бути ідеально у такій нелегкій справі як впровадження інклюзії, зрозуміло, що є багато проблемних нюансів. Розкажіть про них громаді міста, адже є багато громадських організацій, які можуть долучитися до такої благородної справи.
- Проблем вистачає, якісь долаємо самотужки, а от від допомоги ніколи не відмовимось. Наприклад, вкрай потрібно встановити пандус, облаштувати кабінет логопеда. Працюємо над постійним оновленням дидактичних, сенсорних матеріалів та розвиваючих ігор. Проте ми сподіваємося, що завдяки підтримці небайдужих людей зможемо закласти основи повноцінного соціального життя для «особливих» дітей. Віримо, що завдяки створенню комплексного підходу, належних умов для доступного навчання та інтеграції таких діток у суспільство – отримаємо належно адаптований загальноосвітній заклад, де дитина з особливими освітніми потребами матиме доступ до якісної освіти, розкриє свої таланти та сильні сторони, завжди буде оточена атмосферою підтримки та любові, а головне – навчиться жити самостійним життям та відчуватиме себе потрібною.
Від редакції. Розмову з директором ми завершили, а наші серця наповнило відчуття вдячності за те, що педагоги так відкрито і щиросердно займаються непростою справою - дарують повноцінне життя дітям з особливими освітніми потребами. Дякуємо вам.
Інтерв’ю провела Олена Малоок
