В цьому переконані працівники Новокостянтинівської шахти ДП «СхідГЗК». З перших днів повномасштабного вторгнення вони поринули у волонтерську діяльність.

Наші люди завжди намагалися допомогти, коли траплялася біда. Але з настанням 24 лютого ми згуртувалися, як ніколи. Спочатку хотілося написати про конкретних активних волонтерів, але неможливо виділити когось, адже ми всі докладаємо зусилля для Перемоги.

Стовбурова (сигналіст) Галина Козакова вже 38 років працює на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК». Жахливий ранок 24 лютого вона зустріла на робочому місці і після нічної зміни вирушила не додому відпочивати, а до місцевого волонтерського осередку – плести маскувальні сітки… Ця справа для Галини Григорівни добре знайома – протягом восьми років, разом із рідними та однодумцями, вона допомагає військовим. Її історія – це одна з тисяч сторінок українського волонтерського руху.

Батько-шахтар воює на фронті, матуся плете маскувальні сітки, дідусь майструє в гаражі буржуйки, бабуся робить тушкованку для бійців, а малеча виготовляє сувеніри з бісеру та продає їх на ярмарку, щоб придбати медикаменти для захисників... Таких родин у Смолінській селищній об’єднаній територіальній громаді – сотні! Адже з перших днів війни тут діє відомий в усій Україні осередок волонтерського руху.

Коли у когось біда, першими на допомогу приходять волонтери – рішучі, самовіддані, невтомні. Вони допомагають, підтримують, рятують. Коли біда прийшла в Україну – армія волонтерів зросла тисячократно. До спільної справи долучилися і комбінатівці. Колективи підрозділів кожен по-своєму щодня підставляють плече і військовим, і цивільним.

У Міжнародний день волонтера висловлюємо щиру подяку всім, хто робить такі важливі добрі справи, хто інвестує свій вільний час і сили в Перемогу та щасливе майбутнє незалежної України!

Слава незламному українському народу!